14.02. 2017
Сучасність нагадує торт “Наполеон”. Існуємо серед великої кількості культурних шарів різних часів. Раніше було модним тільки щось нове. У 1960–1970-х – рок‑н‑рол і рок, у 1980-х – панк-рок і диско. Зараз споживають усю музику.
У новому альбомі “ВВ” спробуємо відтворити протестну енергію панк-року початку 1990-х. Розуміємо, що може стати нішевим, популярним лише серед фанатів ретро. Так сталося з альбомом 2006-го “Були деньки”. Це ностальгійна платівка.
Зараз мало писати талановиті пісні. Потрібно вміти продавати. Тих, кому це вдається, чуємо по радіо і бачимо по телевізору. Частіше це бізнесмени чи їхні дружини.
Коли 30 років тому “ВВ” лише починали, достатньо було випустити кілька десятків касет з крутим альбомом. Через тиждень він звучав з усіх кватирок. Тепер розвинулася індустрія обгорток. У музиці – це відеокліпи. Але коли приділяєш багато сил просуванню, страждає якість музики. А від споживання поганих продуктів падає здоров’я нації. Завдання – зберегти цей баланс.
Українська музика тільки з кінця минулого року потрапила на радіо. Квоти на україномовні пісні – це революція. Хоча ми відвоювали лише 25 відсотків ефіру. Та порівняно з чотирма процентами, які були раніше, це – прорив.
Радійники не зацікавлені шукати якісну музику українських виконавців. Вони ставлять в ефір те, що їм присилають. Московські компанії фінансували російськомовний ефір на нашому радіо.
Доступ на радіо – це більші можливості. Конкуренція виконавців навчить їх робити менеджмент. Поступово сформується музичний ринок, який житиме за економічними законами. Вже є українські співаки нового покоління, які виконують якісні пісні та вдало їх просувають. Наприклад, електронний гурт “Онука”, “Пані Валькова”, “Вів’єн Морт”.
У складній мовній ситуації винні самі українці. Більша частина громадян не має чіткої національної позиції. А її варто дотримуватися на всіх рівнях – від культурного до побутового. Інакше й далі програватимемо свій культурний простір росіянам. Навіть у Львові третина людей підкреслено спілкуються російською. Україномовних мають за рагулів. А насправді, жлобство – це знати українську мову і в Україні говорити російською.
Разом із доброю українською музикою, якою останнім часом тішить ефір, чути й “бидло-пісні”. До такого продукту нас привчила багаторічна російська культурна окупація. Серед українців у неї лишилося багато прихильників.
Треба створити державну комісію, яка стежитиме за якістю україномовної музики в ефірі. Інакше отримаємо ту саму російську попсу, тільки рідною мовою. Як є стандарти якості для виробників їжі, так само має бути контроль за піснями.
“Русский мир” має союзника в нашій країні – низький інтелект і поганий смак багатьох українців. Вони не розуміють, що ворог маніпулює ними. У війні на Донбасі з кремлівськими агресорами усі ми задіяні. Усі ми – солдати. І кожен мусить обрати, в якій він армії. Або цей вибір зроблять за нас.
За останні два роки мав багато концертів у Дніпрі. Там сильна патріотична енергія. Україномовних більшає. Міська рада Дніпра запропонувала створити марш української армії. Разом із військовим оркестром презентували його 22 січня – у День соборності під час відкриття пам’ятника на честь злуки УНР та ЗУНР. В основу маршу лягла пісня “Зродились ми великої години” на слова Олеся Бабія. Це був гімн ОУН-УПА. Долучив до роботи Тараса Чубая, Сашка Положинського, Сергія Фоменка, Івана Леньо і Тараса Компаніченка.
Європейці активно відвідують концерти, інвестують у себе. Тому економіка добре працює. А український куркуль складає копійки під матрац. Не ходить на концерти, не вкладає у виробництво, ніде не відпочиває. Не розвиває ні себе, ні своє оточення. Врешті моральний дух людей падає, як і економіка.
Якби держава вкладала кошти в культуру і просувала українські пісні на радіо й телебаченні, не потрібно було б зараз витрачатися на танки.
Працюю над платівкою “Очі чорні”. Цей світовий мегахіт – українська пісня, написав її Євген Гребінка. Але з Україною не асоціюється. У диск також увійде “Щедрик” Миколи Леонтовича. Ми вже привчили світ, що вона – українська.