ONUKA: «Мистецтво має лікувати»

28.02.2015

Електронний проект ONUKA критики та слухачі, не змовляючись, назвали музичним відкриттям 2014-го року в Україні. Головною дійовою особою в ньому є Наталія Жижченко, добре знайома меломанам по попередньому дуже цікавому електронному проекту Tomato Jaws. Яка тепер, за допомогою Євгена Філатова з культового «The Maneken», що є саундпродюсером цього проекту, обіцяє стати одним з нових облич нової хвилі української музики. Тиждень у дуже відвертій розмові з пані Жижченко дізнавався про таємниці творчого оновлення та пізнання себе музикантом.

Тиждень.ua: Раніше ви були фронтвумен електронного гурту «Tomato Jaws», тепер ви обличчя команди ONUKA, теж електронної. А в чому кардинальна різниця між цими проектами?

– ONUKA – це вже мій сольний проект, тоді як Tomato Jaws був плодом роботи трьох його учасників. Другий момент – нарешті, народна тематика взяла гору в мені. Те, чого я довгий час навіть боялася, приховувала, блокувала, тепер стало одним з наріжним каменів творчості. Тобто, вирішила поєднати те, в чому я виховувалася в дитинстві та свої електронні вміння, набуті за час попередньої музичної кар’єри і з Tomato Jaws, й іншими електронними проектами. На жаль, моє розуміння з попередньою командою довгий час йшло на спад – спочатку пішов мій брат Олександр (Alex Junior Жижченко – ред.), й ми залишилися з Павлом (Ленченко – ред.). Намагалися записати останній альбом, але якось остаточно втратили контакт. Ми почали просто відбувати свій номер на сцені, а не жити. Тому не хотілося зіпсувати всю історію гурту не якісною роботою. Вирішили, що хай краще проект залишиться не завершеним, ніж ми випустимо якусь вже абсолютну чужу для себе музику. Зрештою, ми вирішили розійтися й закрити гурт. Довгий час я взагалі була в депресії, з якої не мала шансів вже вибратися без медикаментозних штук, не знала, чи варто взагалі мені надалі займатися музикою. Я дуже вдячна Євгену Філатову, який підтримав у складний період життя й допоміг повірити в себе знову. Завдяки появі ONUKA я перестала боятися власних музичних ідей, навіть стала голосніше говорити в житті, як кажуть моя мама та друзі. Що стосується Tomato Jaws, то цей гурт зіграли максимальну роль в житті всіх його учасників. Ми з Gorchitza та The Maneken, фактично, проклали дорогу для появи  цього стилю в Україні, тих самих Hardkiss, наприклад, й де зараз кожен день як гриби після дощу з’являється величезна купа нових артистів. Це була де в чому роль камікадзе – вважаю, вона вдалася на всі сто, і все сталося вчасно. Знаєте, багато артистів, які зараз є легендами, багато в чому стали ними завдяки тому, що рано померли, пішли справді вчасно для подальшої слави. Уявіть Віктора Цоя в журі якогось «X-фактора», і ви зрозумієте, що я маю на увазі.

Тиждень.ua:  Розкажіть про те, як ONUKA з’явилася. Як ви можете назвати формат, в якому працюєте? Електронний фольк, етно-хаус?

– Цей проект справді є сумішшю електронної музики з етнічною. При чому, мені постійно цього етнічного аспекту навіть не вистачає, але намагаємося тримати баланс. Гурт складається з 3-х дівчат – я, клавішниця, яка ще співає бек-вокали, барабанщиця хлопець-бандурист. Євген Філатов є саундпродюсером та арт-директором проекту. Також на великих концертах до нас долучається духова секція: волторніст та 2 тромбоністи, один з яких грає ще й на трембіті. Взагалі, я щаслива, що нарешті знайшла справді близьких по духу собі людей – навіть сесійних музикантів. Планую також розширювати використання народних музичних інструментів – зокрема, цимбал, хоча в них і допоміжна функція у нашій творчості. Я пишу мелодії та тексти, а Женя (Філатов) займається аранжуванням. Назва гурту походить від присвяти моєму дідусю, який є відомим майстром народних українських, молдавських та білоруських інструментів. Саме він зробив мені першу сопілку, навчив на ній грати та взагалі залучив до музики. Він є дуже великою й визначною постаттю в моєму житті. І от якщо Tomato Jaws я навряд чи би поставила йому, то ONUKA – обов’язково. Зараз наш гурт грає, в першу чергу, в клубах, але ми працюємо над новою програмою та шоу. Сподіваємося, що невдовзі зможемо вийти навіть на рівень великих майданчиків, які вміщують більше ніж тисячу людей. Зокрема, готуємо симфонічну частину. Якщо встигнемо,  презентуємо її на концерті 14 березня в Києві.

Читайте також: Олександр Ярмола: «Майдан уже породив нову хвилю музики, яка зараз тільки набирає сили»

Тиждень.ua:  Тобто, етнічний компонент – це й є та фішка, завдяки якій на вас звернули увагу? Чи зіграла свою роль у соціально-політична ситуація, яка нагально потребує українського патріотичного компоненту у всьому?

– Вважаю, що пояснення будь-якого успіху завжди тільки одне – так зійшлися зорі. Нещодавно ми з Євгеном згадували російський проект «Руки Вверх» і його неймовірний успіх. От здавалося б, чому саме вони? Адже була сила-силенна таких проектів – з такими самими примітивними текстами та ритмами. Що, невже питання в харизмі чи якійсь особливій красі вокаліста Жукова? Ні, це просто сплетіння обставин, часу та удачі. Можна прорахувати успіх якоїсь окремої взятої пісні чи кліпу, але не цілого колективу. Не може й не існує ніякої формули успіху. А щодо політичної ситуації, звичайно, вона також відіграє свою роль, але варто враховувати, що абсолютна більшість наших нинішніх випущених треків була написана та записана ще навіть до Майдану, влітку-восени 2013-го. Так що ми де в чому навіть випередили тренд інтересу до всього «українського».

Тиждень.ua:  Ваша музика – досить специфічна й, може, трохи складна для непідготовленого слухача. Хто є вашою цільовою аудиторією?

– В першу чергу, це люди, які мають вуха, в незалежності від віку. Мені дуже приємно, що багато хто присилає відео з тим, як під мою музику танцюють та підспівують дітки, в мене вже ціла колекція роликів з такими маленькими прихильниками. А от на останньому концерті прямо під сценою стояв дідусь років 70, що постійно спілкувався з звукорежисером, задавав цікаві питання, які свідчили про те, що людина цілком сприймає та розуміє нашу музику. Та все ж, переважна більшість слухачів ONUKA – це молоді люди віком від 20 до 30 років, що виросли на якісній, найчастіше – західній музиці, живуть в Інтернеті, не дивляться ТБ, які знають хто такі Radiohead тощо. Власне тій аудиторії, яка живе в телевізорі, моя музика не «зайде» ні при яких обставинах.

Тиждень.ua:   Більшість ваших пісень на дебютному альбомі – англійською. То чим плануєте завойовувати західні музичні ринки?

–  Думаю, той-таки етнічний компонент знову може допомогти. Але поки що про це зарано говорити – потрібно остаточно викристалізувати свій саунд, звільнити його від будь-якої вторинності. Хочу просувати харизму української народної мелодики. В моїй музиці первинною є саме мелодія, як і західній музиці в цілому. Абсолютна більшість колективів, які використовують у своїй творчості народні інструменти, не є електронними. А ми навпаки намагаємося поєднувати те, що до нас майже ніхто не робив. Перефразуючи вираз про гітару, якщо наша пісня не буде звучати під одні цимбали, то це погана пісня. Щодо мови скажу, що змінювати пропорцію 80 на 20 між англійською та українською мовами не планую й у наступному синглі насамперед через те, що англійська є більш зручною для електронної музики. Що стосується країн, то Європа для мене на даний момент є більш зрозумілою за Штати з їх гігантським ринком. А ще дуже хочеться до Японії, де, як показує статистика скачування наших треків, нас качають чи не найбільше. Плюс там є селище під назвою Onuka – чим не привід там побувати?

Читайте також: Колосок на ватних ногах

Тиждень.ua:  Ви завжди багато співпрацювали з різними музикантами. Чи планує ONUKA творчі дуети і з ким саме?

– Мені з дитинства дуже завжди подобався голос Ніни Матвієнко. Також мені дуже імпонує вже згаданий гурт Hardkiss, як і голос й манера їх вокалістки Юлії Саніної. Вона крута жінка й артист. Поважаю Катю Заволоку. Але щодо дуетів – не люблю цю тему, навіть коли разом співають «суперзірки». Просто як правило дует – це коли один артист запрошує, а другий долучається. І той, хто долучається, в будь-якому разі вимушений підлаштовуватися під автора ідеї, тобто, втрачає свою самобутність.

Тиждень.ua: Не можу не згадати про скандал з тим, що у вас були заплановані концерти в Москві та в Петербурзі, але у вас на сайті інформації про це не було.

– Я дуже переживала з приводу цієї ситуації, 3 ночі не спала після того як на Facebook опублікували це повідомлення. Щодо сайту ситуація виникла виключно тому, що у відпустці був модератор, який просто не встиг оновити інформацію щодо концертів. Але ж питання, зрештою, не в цьому, а в самому факті наявності в мене виступів в Росії. Ми дуже вагалися, і зрештою, вирішили не їхати, в першу чергу через останні події в Маріуполі, які дуже вплинули на мій емоційний стан. Це рішення «серця», а не «мозку», адже в мене є багато аргументів «за» концерти в Москві та Петербурзі, і я добре це усвідомлюю. По-перше, там справді на нас чекає дуже багато людей, які хочуть нас почути, які є нашою аудиторією. Тим більше, що в цих містах велика кількість етнічних українців – це я вам як етнокультуролог за освітою кажу. По-друге. Сподіваюся, своїми концертами ми могли б підтримати росіян, які на боці України, та достукатися до тих, хто вагається або до кінця не розуміє, що відбувається. Адже музика – це дуже могутня зброя, особливо в такі важкі часи, які ми проживаємо зараз. Якщо б ці концерти відбулися, ми виконали б певну просвітницьку місію, До того ж, для мене це була справжня «культурна диверсія» – заграти на трембіті, бандурі та сопілці в декількох кілометрах від Кремля. Розумію, що багато в чому це було б самогубство й була готова до шквалу критики, яка на нас могла б вилитися. Зрештою, люди в нас так заряджені ненавистю, що щоб ти не зробив, тобі все одно щось дорікнуть. От, наприклад, скажуть – а чого це в тебе 80 % музики англійською? А от трохи раніше мене звинувачували, тому що в нас сайт був російською й англійською мовами. «Хейтерство» надто поглинуло мозок багатьох українців. Моє серце виключно з Україною, але ненависть породжує тільки ненависть. Я вважаю, що мистецтво має лікувати. А всіх, хто пише капості в інтернеті, хочеться спитати – що саме ви зробили для своєї країни?

БІОнота

Наталія Жижченко — український музикант, солістка гурту «ONUKA», в минулому – гуртів «Tomato Jaws» та «KOOQLA». Народилася 22 березня 1985 р. в Києві. Вона є онукою майстра народних інструментів та музиканта Олександра Шльончика, який навчив її грати на сопілці у віці чотирьох років. У п’ять років Наталія Жижченко почала гастролювати з музикантами, а у дев’ять — виступати солісткою з духовим (іноді з симфонічним чи військовим) оркестром, у якому було до 50 дорослих чоловіків. У 10 років перемогла у конкурсі «Нові імена України» з твором «Соловейко» Кропивницького. Закінчила Київський національний університет культури і мистецвт, за фахом етнокультуролог, перекладач з угорської та менеджер міжнародного культурного співробітництва. Захистила магістерську роботу про вплив аварії на ЧАЕС на культуру етнорегіону Полісся. У 2002–2013 роках була солісткою електронного гурту «Tomato Jaws», який заснував її старший брат Олександр Жижченко. У 2008 році почала співпрацю із російським музикантом Артемом Харченком (R-Tem) в рамках проекту нетанцювальної електронної музики «KOOQLA». Влітку 2013 року гурт «Tomato Jaws» розпався. Того ж літа почала співпрацю з Євгеном Філатовим (лідером гурту «The Maneken») над проектом «ONUKA». У жовтні 2013 року було представлено перший сингл нового проекту — англомовну пісню «Look». Дебютний виступ нового гурту відбувся у червні 2014 року на спільному концерті із «The Maneken». У жовтні 2014 року було представлено перший альбом гурту.

Джерело: tyzhden.ua