Нових мелодій дуету «Світязь», який 25 років тішив нас піснями та музичними пародіями на відомих артистів, уже, на жаль, не почуємо.
Дмитро Гершензон виїхав в Ізраїль на постійне проживання. Анатолій Говорадло тим часом оновив творчий колектив і готується до концерту в Палаці «Україна» та турне містами України. Заспіває популярні авторські хіти та найкращі музичні пародії. Адже творчу кар’єру розпочинав у 1987 році у вокально-інструментальному ансамблі «Світязь», солістом якого був Василь Зінкевич, а Гершензон – керівником. Коли ансамбль припинив існування, разом з паном Дмитром створили дует під однойменною назвою. Про свою творчість, проблеми українського шоу-бізнесу, засилля російських артистів на українському медіапросторі Анатолій Говорадло розповів журналістові «ВЗ».
— Анатолію Васильовичу, чому творчі колективи різні – а називаються однаково?
— ВІА «Світязь» Волинської обласної філармонії шукав гітариста. Я прослухався – і пощастило. Ансамбль тоді був дуже популярним у Союзі і за кордоном. Але на початку 90-х, у важкі економічні часи, фінансово стало сутужно й артистам. Музиканти почали шукати заробітку за кордоном. Ми з Дмитром Гершензоном виявилися найстійкішими: продовжили творче життя «Світязю» в дуеті.
— Чому він після чверті століття успішної сценічної співпраці покинув Україну?
— Для мене самого було несподіванкою. Наш п’ятигодинний (!) сольний концерт, присвячений 25-річчю «Світязя», по суті, став крапкою на нашій співпраці. Думаю, у Гершензона таке рішення виникло спонтанно. Навряд чи його виїзд пов’язаний з матеріальним станом. Ми мали багато пропозицій виступити в концертах. Швидше за все – із сімейними обставинами. В Ізраїлі живе його донька.
— Кажуть, з Гершензоном ви трималися осторонь великих тусовок у шоу-бізнесі…
— Ми справді уникали їх, були самі собою. Кожний телеканал «пригріває» біля себе своїх артистів. А «Світязь» був такою собі «неформальною формацією».
— Не хотіли встрявати в передряги, які іноді виникають за кулісами?
— У «Світязя» ніколи не було жодного спонсора. Фінансово дует був незалежним. Зате нікому нічого не винні.
— Хто і як з артистів реагував на те, що ви їх пародіювали?
— Жодного ображеного. Робили це толерантно. Майже всі просили писати якнайбільше пародій, бо розуміли: для них це піар, реклама.
Коли Дмитро два роки тому виїхав за кордон, я продовжую працювати дещо в іншому форматі. Мій новий колектив – аналог «Світязя» у його кращих традиціях. Виконую старі шлягери з його репертуару, до 99 відсотків яких я написав і слова, і музику (наприклад, “Донечка маленька”, «Ні, я не ту кохав», «Дорогі мої батьки»). У колектив зокрема запросив музикантів, які працюють із Софією Ротару.
— З Василем Зінкевичем підтримуєте стосунки?
— Після того, як «Світязь» припинив діяльність, ми ще довго працювали у студійному форматі, – понад 20 літ. Досі час від часу телефонуємо один одному.
— Правда, що в Зінкевича важкий характер?
— Василь своєрідний. Я би сказав, не для всіх зрозумілий. Відомий артист, а як людина, замкнутий. Донедавна мобільного не мав. Відшукати Василя було важко, – робив це через його родичів, звукооператора. Він живе у своєму світі. Не любить ані публічності, ані піару. За останні двадцять літ співав лише у гала-концертах.
Цього року Зінкевичу виповнилось сімдесят. Хіба на державному рівні його привітали з ювілеєм? Ні. Такої байдужості до легенди національного пісенного мистецтва пояснити не можу. Складається враження, що українська культура як колись нікого не цікавила, так і нині не цікавить. І дарма, що державу важливо будувати з культури. Саме вона зробить країну цивілізованою.
— Як часто вас запрошують виступати політики?
— Це основна клієнтура артистів. Бо фінанси, як правило, в руках тих, хто при владі.
— Відчули, що таке «зіркова» хвороба?
— Ніколи. Залежить від виховання. Людина адекватна розуміє: завжди знайдеться «крутіший», і може обламати тобі крила. Я це завжди пам’ятаю, тому свою популярність сприймаю стримано. За часів Союзу «Світязь» давав по два-три концерти на день. Адреналін у крові з’являвся від «живого» співу, а не від того, що мене впізнавали на вулиці. А зараз увімкне артист фонограму – і вперед…
— У чому різниця змісту пісень сучасних і вашої молодості?
— Колись існувало поняття шлягеру, – улюбленої пісні всієї країни. Спробуйте назвати сучасні хіти, які наспівує Україна. Можливо, відсутність шлягерів і стала однією з причин, із-за якої «Світязь» припинив існування.
Мелодія і текст мають бути злиті воєдино, доповнювати одне одного. Нині не лише шлягерів нема, тексти багатьох пісень без змісту, набір слів. Зараз багато музичних течій. Це добре. А інтелектуальної музики мало. Колись музичні твори писали для душі, зараз в основному для драйву.
— Часто можна почути про пісенний плагіат…
— Сучасні співаки передирають іноземні мелодії і видають за свої. Вважають, цього не помітять. На жаль, ніхто справді не звертає на це уваги.
Гонимося за модою, прагнемо бути схожими на сучасних зарубіжних виконавців тільки для того, щоб потрапити у «формат». Бо тоді наші пісні «крутитимуть» музичні радіо- і телеканали. Тим часом і до зарубіжних виконавців не пристали, і своє обличчя втратили.
— Правда, якби заборонити фонограми, половина артистів порозбігалися б?
— Мабуть, що так. Після того, як співак напише пісню, йде до аранжувальника. Навіть якщо він розуміє, що йому принесли мотивчик з трьох нот, все одно надає пісні Божий вигляд. Бо розуміє: йому за це заплатять великі «бабки». Як результат, автор того примітиву мало не Бетховеном себе відчуває.
Більше того, коли цей же співак записує пісню у студії, в половину нот не потрапляє. Які проблеми?! А аранжувальник навіщо?! За допомогою новітньої електронної апаратури з примітивного голосу він робить «божественний вокал», а кожну нотку розставляє на своє місце. Таким чином з нічого ліпить «цукерку», яку «крутять» на музичних каналах вдень і вночі. Зате… по-сучасному.
— Наскільки нині важко пробитися на велику сцену?
— А в Україні є велика сцена?! Я не бачу. Чи, може, в нас національні музичні канали є?!
Телеканали М1 та М2 адекватними не назвеш. Як тільки увімкну – оголені дівчата та хлопці… Говорити про їхній музичний рівень язик не повертається. Те, що вони несуть в маси, навряд чи можна назвати мистецтвом. На цих каналах мало українських виконавців. Зате бачимо «цирульника» Зверєва. Невже він така значуща особистість, якого важливо піарити по національному каналу?!
Я не проти сучасних ритмів, але і з них, і з виконавців має світитися інтелект. Натомість що не кліп – співаки в трусах та купальниках. Телеканал М1 музичний чи еротичний?!
Українці, на щастя, мають пісенні твори, артистів, які не через купальники подадуть пісню, а через мізки, інтелект. Натомість українські пісні «крутять» опівночі. Щоб їх ніхто не слухав? І після цього кричимо на всіх державних рівнях про розбудову держави? Та ми її знищуємо, а не розбудовуємо. Складається враження, що хтось поставив надзавдання «поховати» українську музику.
— Знаю, у вас була думка зібрати українських співаків на концерт-протест проти засилля російських артистів на українському медіапросторі…
— В Україні неможливо уникнути російськомовних музичних творів. Це нерозумно. Але коли вмикаєш радіо і від світанку до ночі не чуєш жодної пісні рідною мовою, охоплює гнів. Відчуваєш себе гостем у своїй державі.
Якось голова комісії з контролю теле- і радіоефірів в інтерв’ю мовив, буцімто хотіли, аби в ефірі звучали тільки українські пісні. Експеримент потерпів фіаско, бо не вистачає україномовних пісень. Та в нас хорошої змістовної музики неміряно…
— На сцені ви – лірик, пародист, як інтерв’юер – об’єктивний, справедливий, тверезомислячий аналітик. А який у сім’ї?
— Я не найгірший син для своєї матері, не найгірший ані чоловік для дружини Аліни, батько для доньки Оксани (вокалістка) та сина Ігоря (музикант). Загалом я людина добра. «Піночетом» стаю буквально на годинку-дві. Не вмію довго сердитись, – три хвилини, не більше. І першим йду на примирення.
— Що найбільше цінуєте в жінках?
— Розум і мудрість. Ціную жінок, які за внутрішньою суттю красиві. Такою є моя дружина. Творчість забирала в мене багато часу. Часто був на гастролях. Аліна залишалася вдома з двома дітьми (різниця у їхньому віці – десять місяців) і мужньо на мене чекала, хоча було нелегко. Не ревнувала. По-перше, я не давав приводу. По-друге, вірить мені.
— Хто пані Аліна за освітою?
— До мистецтва не має жодного відношення, – бухгалтер. Але все життя працює… моєю дружиною.
— Майбутнє очима Анатолія Говорадла…
— Ми – співоча, працелюбна нація, і ми переможемо. Але краще життя само не настане. Вчіться, думайте, аналізуйте. Чи буде Україна високодуховною цивілізованою державою, залежить від кожного з нас.
Довідка «ВЗ»
Анатолій Говорадло – заслужений артист України, співак, музикант, поет, композитор, автор багатьох популярних українських пісень. Народився у Житомирі у 1960-му. Випускник фізико-математичного факультету Житомирського педагогічного інституту (1982 р.). Після закінчення педінституту поступив на духовий відділ Житомирського культосвітучилища. З 1987-го — учасник відомого на весь Союз ВІА «Світязь», існував як акомпануючий колектив Василя Зінкевича. У 1988-му, коли у період економічної кризи у країні кількість концертів скоротилася, ансамбль припинив існування. Його музиканти Анатолій Говорадло та Дмитро Гершензон створили дует під такою ж назвою — «Світязь», який працював у рідкісному жанрі – музичної пародії. З 2000-го на Першому Національному телеканалі вони вели жартівливу музичну програму «Ераплан». Наснагу до творчості та роботи дарує співакові родина: дружина Аліна, діти Оксана та Ігор.
Валентина Шурин