На сторінці Facebook Олени Мозгової фото зі студії звукозапису та зйомок кліпів для співака Володимира Ткаченка чергуються зі світлинами з поїздок в АТО та повідомленнями про те, які речі потрібні нашим військовим на сході. А ще продюсер обурюється тим, що поки на сході гинуть наші співвітчизники, наші радіостанції та телеканали продовжують крутити російський продукт.
— Олено, чому, попри таку хвилю патріотизму, у наших теле- та радіоефірах залишається стільки російської музики? І головне, чому люди це слухають?— Формула насправді дуже проста – почни з себе. Те, що потрапляє в ефір, насправді залежить від смаку редакторів та керівників радіостанцій, програмних директорів каналів. Все залежить саме від смаків цих людей. Коли розповідають про формат і неформат – мене нудить від цього. Недавно увімкнула телевізор, а там в гостях у «95-го кварталу» Олег Газманов. Сорі, але Латвія не пускає його на поріг, а ми під час війни, під час прямого російського вторгнення, під час анексії української території запрошуємо його на програму і показуємо по телевізору. Як так?
— Часто можна почути, що замінити російський продукт на телебаченні нічим. Українського продукту бракує…
— Немає серіалів? Їх не проблема знімати. В Україні знімається якраз дуже багато серіалів, але для російського телебачення. У нас продакшн дешевший. Маємо все – технічну базу, режисерів, операторів… Вони привозять своїх “геніальних” акторів (так, як вони грають, може зіграти будь-який актор нашого театру, навіть самого затрапезного) і знімають тут. А наші канали потім купують цей продукт. Та йокалемене, не платіть їм гроші! Зробіть самі. Візьміть калькулятор і порахуйте – дешевше ж буде.
— Чи легко знайти авторів, які пишуть українські пісні?
— Записуємо україномовний матеріал для Володимира Ткаченка. Музику він пише сам, а практично усі тексти нам пише Ірина Пиріг. Саме вона свого часу написала “Чомусь так гірко плакала вона”. Просто прислала Олександру Пономарьову лист з віршами, і я її відшукала.
Насправді не так легко знайти людину, у якої хороша природна мова, яка при цьому може писати вірші. Ірина ще й дуже добре відчуває музику… Вона є автором нової пісні Володі “Це моє життя”, яка народилась після нашої першої поїздки в “Айдар”. Це сильна, драйвова пісня. Вона вже є в ефірі “Львівської хвилі”. Ця радіостанція багато робить для популяризації української музики, а не розповідає – це формат, це не формат. Десь за десять днів на телебаченні з’явиться кліп на цю пісню. Це ціле кіно. Знімали на трьох локаціях. Знайшли актора, дуже схожого на Путіна, – у кліпі він уособлює вселенське зло. Питала того хлопця, як йому живеться з такою зовнішністю. Каже, ходить переважно у светрах і футболках, то нормально, а як вдягнув костюм і подивився у дзеркало – сам злякався.
Зараз такий час, що хочеться творити щось світле і патріотичне. Записуємо нову пісню “Я повернусь”. Це перша мінорна композиція, яку написав Володя після другої поїздки в «Айдар». Коли черговий раз повезли хлопцям допомогу, так збіглося, що саме 32-ий блокпост потрапив в оточення. Декілька наших друзів загинули. Потім, коли хлопці поїхали за тілами, їх знову обстріляли. Після цього і народився текст “Я повернусь” — про війну, братерство, кохання. Головним інструментом у цій пісні є бандура. Запросили геніального музиканта Івана Ткаленка. Це дуже відповідальна пісня. Там не може бути навіть мінімальної фальші.
— На багатьох талант-шоу, концертах виконують пісні вашого батька. З вами це узгоджують?
— Авторські права на батькову музику має мама. У неї є картка, на яку якісь там гроші раз на рік капають. Наскільки знаю, сума зовсім невелика. Самі знаєте, як в Україні з захистом авторських прав. Щоб цей закон був дієвий, має бути якась можливість карати за неправомірне використання чужого матеріалу. Утім, якщо до нас звертаються чисто по-людськи – нікому не відмовляємо. Вважаю, що батькові пісні належать народу. Просто має бути якась елементарна повага – не можна просто брати чуже і співати, бо тобі так хочеться. Особливо беззахисні через це поети та композитори старшого покоління. Вони вже не мають сил та наснаги, аби писати щось нове. Оскільки закону про авторські права ніхто не дотримується, то вони нічого не отримують за виконання своєї музики. Буває, автори легендарних пісень не мають за що шматок хліба купити.
— Марія Яремчук виконує на концертах пісні Миколи Мозгового. Вона часто розповідає про тепле ставлення до неї вашого батька. У вас стосунки якось не складаються…
— Мій батько товаришував з Назарієм Яремчуком. Назарій часто приїжджав до нас в гості. Але все це було задовго до того, як народилась Марія. Маму її я бачила два рази в житті: один раз на похороні Назарія, другий — на “Новій хвилі”, де Марія представляла Україну. Це була не дуже приємна зустріч. З того, як вона тоді на людях розмовляла з мамою, у мене вже тоді склалось враження, що це не досить адекватно вихована дитина. Не треба спекулювати на цій темі і розповідати про дружбу між родинами, яку я начебто зруйнувала. Поводься нормально, і все в тебе буде добре. Мені все одно, як вона поводиться вдома на кухні, але в колективі треба поводитись адекватно.
Під час поїздки в АТО Марічка включила велику “звєзду”. Закатала скандал, то я буду, того не буду. Не буду виступати після Приходько. Усі завелись. Приходько каже, я також після неї не буду співати. Реальний скандал. Адміністратори шоковані. Я заспокоюю Настю, мовляв, нехай вже Марічка співає, коли хоче. Кажу, ми приїхали сюди співати для поранених, то давайте відспіваємо, а далі я обіцяю, що про це напишу. Але коли я справді про це написала відкрито, всі склали лапки і сказали: “Ой, та, може, не треба було”. Ні, людину треба вчити. Наступного разу вона вже думатиме, що робить. Попадеться їй ще хтось такий, як я, і вже не просто напише, а ще й по сраці надає.
— Ваш батько колись казав, що в Україні є шоу, нема бізнесу. Тепер так виглядає, що є бізнес, але без шоу…
— У нас багато класних пісень, багато класних виконавців. Вони пишуть якісну музику, і кліпи знімаються хороші. Немає інформаційного простору для всього цього. Часто кажуть, наша музика погана, нема що слухати. Кажу, давайте подивимось на те, що транслюється по наших каналах, на радіо. Ваєнги, Михайлови, “Рукі ввєрх”, Губіни-Шмубіни. Вони заповнюють собою наші ефіри. Ви погоджуєтесь, що це – гівно? Кажуть, ну так.
Якщо ви вже вважаєте, що наше – це гівно, то що вам заважає забрати з ефіру їхнє гівно, а поставити наше? Нехай це і гівно, по-вашому, але своє. У нас досі не розуміють, що таке інформаційна безпека. І це завдання нашої РНБО. Інформаційна війна з Україною почалась десь з двотисячних – коли з нашого інформаційного простору почали витісняти українське. Ми дивимось і слухаємо те, що вони хочуть. Жодної проблеми з Кримом і сходом не було б, якби їх стільки років не пічкали російським продуктом. Зі сходом треба працювати, треба їздити туди з концертами, возити своїх артистів. Навіть у маленькі містечка, у райцентри треба їздити, треба з ними спілкуватись. А що там люди бачать? Привезе їм їхній олігарх на День шахтаря Газманова – от він для них і зірка…
— Знаю, що ваша дочка Женя також хоче стати співачкою, але Олександр Пономарьов сказав, що категорично проти…
— Та хто його питати буде. Він може допомогти або не допомогти, але забороняти він, як і я, не може. Хоче – нехай пробує. Вона може помилятись, але це буде її помилка. Вона має це пройти. Аби потім не було, що вона, може, нова Аґілера, а я їй не дала реалізуватись. Не вийде – буде пробувати щось інше. Я – демократична мама. Я звикла з дочками розмовляти як з дорослими, з досить раннього віку. Взагалі, з дітьми дуже важливо навчитися розмовляти, пояснювати їм. Головне, чого від них вимагаю, – ніколи не брехати. Навіть якщо десь напартачила – прийди і скажи, так і так, будемо шукати виходу з положення.
— Як вдалось зберегти дружні стосунки з Олександром?
— Я б не сказала, що у нас дружні стосунки, але ми нормально спілкуємось. Коли вщухають емоції, починаєш по-іншому оцінювати ситуацію. Не треба витрачати енергію, чіпляючись за минуле, згадувати, що ти зробив так, а ти сказала так, а могло б бути… Вже як є, так є. Треба забути і йти вперед.
— Ви продюсуєте Володимира Ткаченка. Багато жінок вважають, що з нього міг би вийти український Меладзе…
— Багато людей хочуть загнати його в ці рамки. Так, у нього для цього є і зовнішність, і голос. Але це не його. Для творчої людини важливо реалізувати себе, свій талант, а не працювати за принципом – ця ніша зараз порожня, треба її зайняти. Тоді це називається проект, а не співак.
Я бачила трагедії людей, яких заганяють в рамки певних проектів. Їх використовують і викидають, як презервативи. Вони не витримують, бо це не вони на сцені. Так, можливо, фінансово це вигідніше, їх знають багато людей. Але це ламає особистість. Я таких людей бачила дуже багато – вони або спиваються, або сідають на наркотики.
Проект – це забіг на коротку дистанцію. Залишаються не проекти, а справжні зірки. Особливо це стосується тих виконавців, які самі для себе пишуть музику. Для мене взагалі люди, які творять музику, – це люди-боги.
29.10.2014
Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua