16.12.2015
Той, хто недооцінює роль мас-медіа в житті країни, наївно думає, що можна в цій країні щось поміняти, не змінивши інформаційний простір. Це неможливо – і ось чому. Більшість українських ЗМІ, не рахуючи залишки державних теле- та радіокомпаній, є типовим продуктом кланово-бюрократичної епохи. Усі вони створювалися, купувалися чи отримували свої ліцензії виключно за корупційними принципами при активній участі Нацради. І хоча в статутах цих теле та радіокомпаній були записані правильні слова, ніхто з них і не збирався розбудовувати українську державу з її мовою, культурою та корінними інтересами народу. У кожної – є свій приватний власник, свій особливий інтерес, своє коло рекламодавців і політичних ставлеників, яких вони інформаційно лобіюють. Нема чого дивуватись, що вся інформаційна парадигма комерційних каналів побудована не на якихось принципах об’єктивності чи неупередженості, а на елементарному бізнесі шляхом залучення якомога більшої кількості глядачів до свого каналу. Звідси – така величезна кількість розважальних шоу, епатажних, скандальних персонажів, фейкових та сенсаційних новин. Глядач має сидіти перед екраном будь-що! Усі затрати стократно окупаються прибутками від реклами.
Що таке Україна сьогодні?
Великий бізнес проект кількох багатих людей, яких обслуговують наші ЗМІ. Однак, нинішні теле- та радіоменеджери зовсім не наївні люди – для підтримання відповідного “статус кво”, яке дозволяє їм розкошувати, вони активно працюють на соціально-політичну модель так званого “вільного підприємництва”. А простіше – бандитської держави без моральних, духовних чи культурних принципів, де абсолютно все купується і продається, а країна виступає як величезний, не регламентований нічим ринок. Продається все – від заводів до плотських утіх. З огляду на сказане, корінні мешканці цієї землі аборигени-українці, які звикли жити за якимись моральними законами і звичаями, відчувають величезний дискомфорт, спостерігаючи, як країна буквально наводнюється чужорідними персонажами: трансвеститами, наркоманами, бандитами, екстравагантними гламурними тусовщиками. Тобто, саме ЗМІ маніпулюють свідомістю: задають потрібні тренди, диктують смаки, коригують погляди, врешті, змінюють світогляд. Але це ще півбіди. Політична система, яку обслуговують ці мас-медіа, також потребує свіжої крові. Тому більшість із тих політиків , яких ви бачите регулярно на своїх екранах, це також їхній продукт: ретельно відсортований за антиморальними, антинаціональними та іншими ознаками. Їхні обличчя всім добряче знайомі з численних шоу. ЗМІ змушують суспільство мимоволі робити свій вибір між ними – уже перевіреними і ретельно підібраними для нас! Тож не чекайте, що ці персонажі будуть захищати інтереси народу чи оберігати його культурні надбання. Серед їхніх пріоритетів – інтереси їх господарів, самопіар і особисте збагачення як наслідок.
Жахливий апогей цієї інформаційної маніпуляції ми переживаємо зараз. Зверніть увагу, як тонко будується інформаційна політика: з одного боку, на музичних каналах засилля гламуру і якогось абсолютно кричущо безликого інтернаціонального мотлоху. З іншого – політика і війна. Війна і політика. З ефіру практично забрана українська пісня, художнє слово, національна музика, вітчизняне мистецтво, реальне життя маленьких українців, що складають опору держави! Ніби не було в Україні Майдану Гідності…. Я переконаний – жоден Майдан не зможе нічого змінити. Бо всі фізичні надзусилля народу щоразу розбиватимуться об стару інформаційну матрицю, яка повертатиме країну в звичне олігархічне русло, де країною править нахабний і безликий капітал та його дияволські адепти. Ще пару десятиліть такого інформаційного тиску і народ стане безликою і аморфною масою, не здатною на самоідентифікацію. Уже сьогодні більшість людей відчуває страшний моральний дискомфорт та дезорієнтованість. В ефірі триває цинічна інформаційна війна, а по суті – феодальні розбірки фінансово-політичних кланів. На цьому тлі стає зрозумілим, що у нинішньої України немає держави в класичному розумінні слова, що все це виглядає як купка підприємливих людей, не обтяжених високими принципами відповідальності перед Богом, народом чи історією. Саме тому в Україні повністю відсутня інформаційна політика, Або, судячи з усього, вона якраз і полягає в знищенні залишків самоідентичності та культурності народу, який отримав у спадок одну з наймогутніших світових культур. Але не зміг нею розпорядитися, сліпо програвши війну за свій інформаційний простір. Простір, який потрібно повністю змінити, якщо ми хочемо зберегти державу. Простір, який необхідно якось відвоювати у олігархів та їхньої інтерчеляді. Простір, який треба творити на основі нової доктрини, де інформація не буде відірвана від культури та історичної пам’яті народу. Інакше ми приречені на те, що в нашому інформаційному просторі і далі змагатимуться іноземці. Безкінечно з’ясовуючи, хто з них більший українець!
Анатолій Матвійчук, Джерело: glavcom.ua