Ще якихось два роки тому український ринок шоу-бізнесу був буквально переповнений російськими медіа-зірками. Здавалося, так було завжди і вже ніщо не в змозі змінити такий стан речей. Але анексія Криму та війна з Росією на сході внесла свої корективи.
Ще якихось два роки тому український ринок шоу-бізнесу був буквально переповнений російськими медіа-зірками. Здавалося, так було завжди і вже ніщо не в змозі змінити такий стан речей. Відсутність мовного бар’єру, схожа ментальність, природна українська гостинність і багато інших чинників створювали для наших північно-східних сусідів максимально комфортні умови для роботи.
Україна приваблювала якісними і недорогими локаціями для зйомок серіалів («Ліквідація», «Одеса-мама», «Утьосов» і т.д.). До всього іншого, на ролі другого плану в них можна було наймати українських акторів (а ось головні ролі роздобути їм було вельми проблематично, і зовсім не через якість акторської гри).
На концертних майданчиках спостерігалося засилля російської попси. Малоцікаві «далекому зарубіжжю», абсолютно неконкурентні на світовому ринку російські виконавці не особливо й засмучувались таким станом речей. Адже вони мали багато шанувальників на просторах СНД, і дуже часто відвідували саме Україну. Валерія, Стас Михайлов, Ваєнга бували тут по кілька разів на сезон. Не скупилися у нас і на високі нагороди і звання для них –народними артистами України стали Басков, Кіркоров, Малінін.
Схожа ситуація – на театральних сценах. Добре ще, коли на гастролі приїжджав іменитий репертуарний театр, з якісною постановкою і зірками першої величини, зайнятими в ній. Тут доречно згадати «Современник», Ленком, МХАТ ім. Чехова, московські театри Вахтангова та імені Єрмолової під керівництвом О. Меншикова. Потрібно зауважити, що гонорари артисти отримували в доларах. Тому ціни на такі вистави часто досягали кількох тисяч гривень за хороший квиток. Таке задоволення могла собі дозволити тільки обрана публіка країни.
Але найчастіше це були просто антрепризові проекти за участю розкручених медійних зірок. З величезної кількості подібних проектів одиниці дійсно заслуговували на увагу глядача. Добре ще, якщо заявлений в афіші склад збігався з тим, який виходив на сцену. Найчастіше глядач дізнавався про зміну складу артистів вже безпосередньо під час вистави …
Ситуація кардинально змінилася після анексії Криму і початку війни на Донбасі. Лакмусовим папером став той самий лист «Відкритий лист діячів культури РФ на підтримку дій Росії». При цьому більшість з підписантів того листа самі відмовилися від гастролей в Україні. Адже Україна, по суті, заборонила в’їзд в нашу країну тільки самим одіозним з них, і то – за конкретні протиправні діяння. Були й ті, хто не піддався урядової пропаганді в цій непростій ситуації і відкрито виступили проти війни з нашою країною. Їхні концерти в Україні збирають, як і колись, повні зали. Згадаймо аншлаги на концертах Макаревича, Гребенщикова, Жванецького…
З театром справа йде складніше. Театральна трупа – це десятки людей, позиції яких можуть кардинально відрізнятися. Тому тим же Ахеджаковій, Басилашвілі, Джигарханяну не так просто приїхати до нас на гастролі, хоча цього хотіли б і вони самі, і їх українська публіка.
Ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш? Виниклі після масового виходу російських «зірок» театрально-концертні пустоти заповнюються нашими артистами. Відкрилося безліч дверей, і тепер у режисерів є можливість ставити нові постановки, співпрацюючи з іноземними партнерами, розробляти масштабні проекти. В Україні регулярно проходять дні європейської культури. Наші діячі культури все активніше співпрацюють з європейцями. Так, Марія Матіос працює з поляками над екранізацією свого роману «Солодка Даруся». Прикладами якісного вітчизняного культурного продукту можна сміливо назвати балет «Великий Гетсбі» та проект «Лускунчик».
Ситуація, що сталася спровокувала своєрідний культурний ренесанс. Давно призабуті імена, зірки 90-х (наприклад, Сказіна, Одольська) повертаються на концертні майданчики. Що стосується театрального життя, все частіше з новими прем’єрами і аншлагами виходять на сцену Ольга Сумська, Віталій Борисюк, Станіслав Боклан, Олексій Горбунов. Так у вересні 2014 відбулася довгоочікувана прем’єра вистави «Ведмідь» & «Пропозиція», яка викликала справжню бурю емоцій в українського глядача. Відкриттям сезону став проект «Наоні», оркестр, виконуючий рок-хіти на національних інструментах. Варто відзначити величезний внесок у розвиток української культури народної артистки СРСР, Героя України Ади Роговцевої. З року в рік вона невпинно радує люблячу публіку своєю творчістю, граючи як в прем’єрних роботах, так і в спектаклях, які вже стали класикою українського театру.
Дуже радує той факт, що, популярність українських проектів зростає з кожним днем. Тепер проблематично дістати «зайвий квиток» на простий репертуарний спектакль столичних театрів, немає вільних місць на виставах за участю Вертинського у «Молодому театрі» і Нищука в театрі імені Франка – обом артистам недавно присвоїли звання народних. Подібна ситуація – і на концертних майданчиках. Виступам «Океану Ельзи», Джамали, «Бумбоксу», «Другої ріки» гарантований аншлаг.
Ще більше надій на те, що тепер у нас з’являться молоді й талановиті артисти, які заявлять про себе і дозволять українцям насолоджуватися новими роботами. Адже головне для творчої особистості творити і дарувати своє мистецтво людям, пробуджуючи в їхніх серцях любов і доброту.
19.05.2015 Джерело: http://vgolos.com.ua