Говорить і показує Малоросія

Клара Новикова та Алла Пугачова, Галкін і Кіркоров, Собчак і Лєпс… У такій компанії відзначали Різдвяні свята ті українці, які ризикнули увімкнути телевізор. За вікном сходила Вифлеємська зірка, лунали передзвони на честь народження Христа, а на блакитному екрані мелькали зірки російської та ще радянської естради, мюзикли і проекти, які наші сусіди подивилися ще ген-ген коли. Дух Різдва десятою дорогою оминав українські телеканали, які ні за мовною, ні за людською ознаками назвати українськими було нереально.

У новорічний ЧАС українське ТБ взяло проросійський старт з присмаком затхлості та застарілості і пригощало своїх глядачів “Блакитним вогником”, “Дискотекою 80-х”, “Легендами ВІА 70-80-х”, “Новорічним вечором з М. Галкіним і М. Басковим”, “Новорічним вечором з Галкіним та Зеленським”, музичною “Червоною шапочкою” російського виробництва… Чи не єдиний авторський продукт, який запропонували вітчизняні канали, — “Новорічний Вечірній квартал” — ряснів вульгарними жартиками з цинічним підтекстом та зірками знову ж таки переважно російськими… З наближенням Різдва Христового аморфність каналів досягала апогею, а тенденція курсу на секонд-хенд з російського плеча не змінилася, а лише загострилася.

У час Різдвяних свят, на який канал не перемкнеш, скрізь — як не Малоросія з телевізійним харчем зі столу “високих господ”, то Хохляндія, подивившись на третьосортний продукт якої (навіть не ретро, а звичайнісінька шароварщина), здається, що ані музики, ні культури ця країна не має.

“Інтер” у переддень Різдва на Святвечір “тішив” українців демонстрацією російської церемонії нагородження премією “Золотий грамофон”, яка відбулася ще 1 грудня у Кремлі.

Українські зірки в ефірі траплялися: Віра Брежнєва була ведучою, Лорак, Потап, Ротару, Йолка, Повалій — серед тих, хто виспівали собі статуетки… Щоправда, український контекст з біографій цих виконавців був вихолощений ґрунтовно: Брежнєва — “самая сексуальная женщина России”, Лорак — “самая длинноногая” і теж у Росії. На саме Різдво “головний канал країн”, як позиціонує себе “Інтер”, вкотре продублював російський ефір, показавши концерти “Дві зірки. Новий рік” та “Алла Пугачова — Різдвяні зустрічі” та додавши до них “Вечірній квартал”.

“Плюси” розважали своїх глядачів фінальним епізодом “Голосу. Діти”. Своя ложка дьогтю знайшлася і у дитячому вокальному шоу: надто вже різало вухо, коли маленька вихованиця Світлани Лободи затягнула разом зі своєю наставницею “Держи меня крепче, мама, я сегодня пьяна…”. 7 січня “1+1” різдвяний настрій “творив”, в котрий раз переспівавши “Новорічний парад зірок з Максимом Галкіним та Філіппом Кіркоровим”, без яких українські канали не можуть і дня прожити…

СТБ демонстрував повтори ефірів “Х-фактор-3” та “Україна має талант-3!”, чергуючи їх із показами фільмів. Та на прайм-тайм свого недільного ефіру СТБ приберіг неабиякого коника — в час Святої вечері показав прем’єру 13-го сезону російської (!) “Битви екстрасенсів”… Кому — молитва і колядка, а кому — чорна магія з некромантами…

“Новий канал”, “Україна”, ТЕТ на Різдво взагалі не зважали. Їхні “святкові ефіри” не відрізнялися від буденних. А “Перший національний” працював у звичному для себе нафталінному руслі з провладним курсом: Клара Новикова, “Кролики”, “Мелодія двох сердець” та багато Януковича. Добре, що хоч Різдвяні богослужіння за цим всім не загубилися та кілька колядок прозвучало..

Без білих ворон серед телеканалів не обійшлося. ТВі вкотре потішив проукраїнським ефіром, крізь який червоною ниткою проходила атмосфера Різдва. На екрані нарешті засяяли на повну правдиві українські зірки. А на інших каналах, набір зірок яким був на Новий рік, таким і залишився на Різдво: “звезды русской эстрады», більшість з яких — ті, кому далеко за і які десятиліттями не сходять з екранів, рік за роком виконуючи одні і ті ж пісні… До цієї когорти “віпів” затесалися дрібка “своїх” на російському музичному просторі українських зірок, які погоди в ефірі не робили.

Про секонд-хендівські та проросійські тенденції на українському телебаченні, тотальне ігнорування Різдва та нашестя іншомовних зірок кореспондент “В” поговорила з медіаекспертом Отаром Довженком.

— Цей рік виглядає особливо плачевно. Вічні новорічні вечори з Галкіним, Кіркоровим і Басковим, “Блакитні вогники”, “Дискотеки 80-х”… Ані цікавих нових програм, ні кінопрем’єр. Про що свідчить така тенденція?

— Це — тенденція останніх кількох років. Новорічна аудиторія — інертна й міцно тримається за стереотипи й звички, сформовані ще за СРСР (чого вартий щорічний перегляд одних і тих же радянських фільмів). Чим більше в новорічній та постноворічній програмі постатей та композицій, що каталізують так звану ностальгію за радянським минулим, то більше глядачів можна затримати біля екранів. Біда новорічних продуктів у тому, що вони одноразові — їх, на відміну від гумористичних концертів, фільмів, серіалів, немає сенсу повторювати. Купити російський «вогник» однаково дешевше, ніж робити щось своє, особливо з оригінальним сценарієм, номерами, декораціями, костюмами. А ті канали, яким більш-менш стабільні рейтинги забезпечують певні формати новорічних програм (ICTV — «Дискотека 80-х», Перший національний — дискогопанка з поплавськими піснями), тримаються цих успішних рецептів.

— Але така політика вторинності лише віднаджує, а не приваблює телеспоживача?

— Цей процес відбувається повільно й стосується в першу чергу тих вікових категорій, які й без того не належать до ядра аудиторії центральних телеканалів. Ті, кому за 50, дивитимуться телевізор до кінця свого життя, і канали на зразок «Інтера» завжди годуватимуть їх пугачовоподібним контентом. Аудиторію ж 14-49 утримати біля телевізора чимось конкретним у новорічний час важко — з одного боку, вони перейняли святкові традиції попередніх поколінь (олів’є, куранти, «вогники»), з іншого, для них цей контент не несе того емоційно-змістового навантаження, що для їхніх батьків. Можна було б поекспериментувати з новорічним контентом — якісь круті кінопрем’єри, прямі трансляції концертів світових мегазірок. Але українські медіабізнесмени не люблять ризику, тому обирають вторований і найспокійніший шлях.

— Вражає й надмірний акцент на російських зірках, які усіляко акцентують на тому, що “Росія і Україна — наша спільна країна”.

— Мені вкрай несимпатичне це явище, але я би радив не шукати якихось політичних змов і підтекстів. Найстабільніша телеаудиторія — люди за 50. Значна їх частина сприймають радянське й російське як частину свого культурного простору, і їм приємно чути, що цей простір досі їхній. Телевиробникам зручно експлуатувати ці почуття аудиторії так само, як і будь-які інші — наприклад, марновірність (недавня медіаістерика на тему кінця світу), любов до скандальних подробиць тощо. Російська попса — це новорічний мейнстрим, а для великих каналів бути у мейнстримі важливо. Люди ж, яким не симпатичний совково-естрадний дискурс, вимикають телевізор або знаходять щось нейтральне — наприклад, повтори талант-шоу на СТБ, концерт зірок 80-х на ICTV, а для особливих естетів — Марія Бурмака на ТВі.

Вікторія СЮМАР, медіаексперт, виконавчий директор Інституту масової інформації

В святковий період на телеканалах вкотре було класичне дежавю і нічого нового: ні нових форматів, ні нових облич, фільмів, оцінок, ні навіть хорошого гумору… Були стандартні “Голубые огоньки” і концерти. Був “95 Квартал” зі специфічним почуттям гумору: значну частину сміху мали викликати жарти з людини, яку весь світ вважає політичним в’язнем. Якби в часи Сталіна хтось сміявся над в’язнями ГУЛАГу, то в країні це б сприймалося як висока частка цинізму. Однак у нас такий гумор сприймається як норма, і один з провідних каналів вважає за потрібне показувати це в новорічну ніч… Примітивізація українського телепростору триває. Загальний тренд: “Нам бы переждать”. Ніхто не хоче розвивати бізнес, у тому числі й медіа-, надто потужно, тому що ні в кого немає певності у завтрашньому дні. Медіавласники не знають, чи зможуть свою медіавласність втримати. Все працює на залишковому принципі. Тому й вкладень особливих у нові формати, пошуки, людей нема. Це віддзеркалення загального настрою в країні, коли помітний бізнес стає небезпечним.