03.09.2016
Вперше “вживу” я побачила “козаків” на цьогорічному фестивалі української діаспори, присвяченому Дню Незалежності України, який проходив 13 і 14 серпня в Чикаго. Виконавче мистецтво хлопців та їх пісні справили на мене таке ж враження, якби на сцену вийшов сам Джері Лі Люїс (на прізвисько “Killer”) або Everly Brothers. Проте, це була справжнісінька українська рок-музика, яка, згідно прес-релізу групи, “має безліч відголосів: ска, реггі, етно та фолк”.
Коли прийшов час для інтерв’ю та серйозної розмови, я переконалася, що “KOZAK SYSTEM” – це прості, без манії величі, хлопці, інтелігентні, цікаві у спілкуванні, які по-справжньому люблять свою Вітчизну і надзвичайно вболівають за її майбутнє.
Іван Леньо, з яким я, власне, і спілкувалася, вважає, що Революція Гідності та Євромайдан “народили” громадянське суспільство і що за останні роки “відродилася НАЦІЯ”.
– Іване, “KOZAK SYSTEM” – це те, чого ми чекали давно: поєднання етнічного і рокового, споконвічного і модерного – український, козацький мудрий рок… Як все починалося?
– Спочатку було слово. І слово було “рок-н-рол”. Більшість із нас вчилась в Київській консерваторії, тусили в гуртожитку, до нас приходили цікаві персонажі з інших вузів столиці. Ставили перші студентські вистави за п’єсами Поді (Л. Подервянський), дуркували, одним словом. В такій атмосфері ми і познайомились та почали робити свої перші музичні кроки. За час існування в колектив приходили та залишали свій музичний слід (дехто назавжди) різні музиканти. А от той склад, який зараз в Kozak System, разом вже більш ніж 15 років: Сергій Соловій – труба, Сергій Борисенко – барабани, Володимир Шерстюк – бас-гітара, Олександр Дем’яненко та Іван Леньо – вокал, акордеон.
– Якось перший президент США Джордж Вашингтон зауважив: “Коли ти зможеш робити звичайні речі незвичайним способом, то привернеш увагу всього світу”. Скажи відверто, як вам вдалося “привернути увагу” усієї України, української діаспори та “перевернути світ”?
– Не думаю, що ми аж так сильно цей світ здивували, його вже нічим не здивуєш. Не сказав би, що ми були родоначальниками такого стилю, який граєм, але у витоків точно були. Гуртів, які грають подібну до нас музику, хоча і не багато, але все-таки у світі вистачає: Zdob si Zdub з Молдови, наприклад, чи Culture Shock з Америки, чи Dubioza colective з Боснії, чи Enej з Польщі. Навіть молоді ще тоді ВВ мали в своїх доробках суперові етно-рокові пісні і дивували ними закомплексованого радянсько-українського слухача ще задовго до нашої появи на музичній сцені.
Думаю, що ми цікаві тим, що оригінально поєднуємо сучасні музичні стилі з українською мелодикою, плюс актуальні та гостросоціальні тексти як молодих, так і вже знаних українських поетів, таких як Сашко Положинський, Сергій Жадан, Дмитро Лазуткін, Артем Полєжака, Юрко Іздрик.
Ну і, звісно, енергетика. Чоловіча енергетика та виконавська майстерність. Та, мабуть, правдивість і віра в те, що робимо.
– Україна стомилася від російської мови в ефірі, в ЗМІ, на київських вулицях. Ви – те, що потрібно сьогодні, чого ми усі так довго чекали: українські пісні високого рівня – сучасні, актуальні, сильні, патріотичні і непримиренні…
– Ну і не тільки ми. В Україні зараз такий музичний клімат, що з’явилось достатньо гуртів, в яких чітка українська патріотична позиція. Революція на Майдані оголила найбільшу проблему українців – це тотальну залежність від Росії. Саме Майдан, а згодом війна на Сході, змусили всіх нас відкрити очі на існуючі реалії, позбутись ілюзій і визначитись чітко: хто ти – українець чи істота без роду і племені? Що для тебе твоя Вітчизна – територія чи Батьківщина? Так, російського та совкового у нас в побуті ще достатньо, але боротьба за очищення триває, і з кожним роком все активніше. Наша позиція, щодо російського впливу культури та мови, фактично, одвічного нашого загарбника, виражена в пісні “Нах..й Маніфест”. Там все чітко і ясно сказано.
– Чи ви можете сказати, що окріпли в часи Революції Гідності і стали насправді популярними в часи війни і боротьби?
– Окріпли духом скоріше. Популярності нам не бракувало і до Революції, але наша із Сашком Положинським пісня “Брат за Брата” суттєво зробила нас відомими та виявилась вчасною, потрібною і актуальною, тому стала популярною під час Революції Гідності на Майдані.
Кожна пісня, і не тільки наша, якщо вона написана вчасно, синхронно з соціальною подією, а ідеально, коли пісня випереджує або передбачає те чи інше соціальне явище, робить його автора відомим, а з часом культовим. В даному випадку я б усі лаври віддав Сашку Положинському, який, як властиво кожному генію, передбачив всі події задовго до Майдану, і написав текст, який чекав свого часу.
І згодом цей час настав.
– Що ви можете сказати про захоплення ефірного часу російським шансоном і російською мовою? Про наших українських митців, які толерантно ставляться до російської мови, говорять про двомовність, їздять в Росію на концерти та фестивалі і ніяк не хочуть переходити на українську.
– Ми не уявляємо собі, як можна їздити виступати в Росію і задовільняти тих людей, які, фактично, бажають нам, українцям, смерті. Це можна назвати не інакше, як збочення і відсутність самоповаги. Тому ми не їздимо з концертами в Росію та із засудженням ставимось до тих, хто їздить.
Проблема відсутності правдивого українського медіапростору – це нагальна проблема сьогодення. З цим потрібно боротись. І ми робимо все, що в наших силах. Ми були ініціаторами петиції до президента України, в якій йшлося про повну заборону трансляції російського медіа продукту в Україні на час війни (АТО). І цю петицію підтримала достатня кількість прогресивних українських митців та патріотів, зокрема Олег Скрипка, Тарас Компаніченко, Тарас Чубай, Антін Мухарський, Брати Капранови, Сестри Тельнюк, Оксана Стебельська, Сашко Лірник.
Думаю, їхня кількість була би суттєво більшою, якщо б вони не боялись, що отримають серйозний спротив і помсту з боку власників медіа, які в більшості своїй у нас, на жаль, проросійські. Та й більшість українців не була готова до такого, по своєму, радикального кроку. Багатьох, на превеликий жаль, більше цікавить власний комфорт. Війна їх особисто не стосується. Одна з найбільших проблем українців – це відсутність єдиної позиції стосовно будь-якої проблеми. Саме ця неодностайність і є причиною усіх наших бід. Немає чіткої позиції у громадян з приводу мови, війни, агресора й вектора розвитку. У нас навіть немає єдино вірної думки з приводу розташування жовтого і блакитного на нашому прапорі.
– Що для вас означає “совок” (слово, яке ви часто вживаєте).
– “Совок” – це ментальність, насаджувана українцям силоміць, і є неприродньою для нас. Не буду вдаватись в історію, але ви маєте знати, що саме радянська диктатура знищила майже всю еліту української нації, влаштувала геноцид і голодомор, безліч разів заборонялась українська мова… Список можна продовжувати до безкінечності. “Совок” – це бацила, смертоносна бактерія, яка у нас ще досі живе, і не дозволяє нам відчути нашу унікальність і почати розвиватись, як незалежна і самобутня нація, якою ми, безперечно, є.
– Українська культура і українське мистецтво? Чи є надія на покращення ситуації?
– Надія є. Питання лише у силі волі тих, хто наразі формує сучасну українську культуру. Ми маємо бути вперті, як буйволи, і хитрі, як лисиці, щоб через неймовірний супротив проросійських агентів впливу штовхати своє, рідне. Домінувати і врешті-решт, здобути цю омріяну українську незалежність.
– Якби ти завтра став Міністром культури? Твої перші кроки (і другі)?
– Позбувся б усіх радянських маразмів, які досі висять кайданами на наших ногах: різні звання, типу – заслужений і народний, та інший непотріб, який має відношення до іншої реальності. Тобто, декомунізація культури в цілому. Я б став будь-яким способом допомагати відроджувати автентичне мистецтво і культуру, те, що на межі зникнення. Взагалі, це тема для окремого інтерв’ю, адже саме пост міністра культури є одним із найважливіших в наш час, так само, як і міністра освіти. “Папєрєдніки”, в особі Табачніка та інших покидьків, добре потрудились на “пана путіна”, щоб довести українську культуру і освіту до межі зубожіння та зникнення.
– В 2015 році польські ЗМІ назвали KOZAK SYSTEM найвідомішою командою України, а трек “Kochaj i Żyj”, записаний разом з польським гуртом “Red Lips” – безумовним хітом, який опинився в трійці найкращих польських треків цього року. На сьогодні ми маємо резолюцію польського сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом.
Чи не навмисно поляки почали лити воду на млин ворога (Росії)?
– Впевнений, що це російське лоббі в Польщі каламутить воду. Ми дійсно багато концертуємо в Польщі і знаємо та відчуваємо на власному досвіді правдиве відношення поляків до українців – воно товариське та щиро добросусідське. Просто, така вже природа “мордору” – сварити усіх сусідів довкола. Розділяй та владарюй – це їхні методи.
– Де більше “концертуєте”: в Україні чи за її межами?
– 50 на 50
– Я люблю слухати ваші альбоми (“Шабля”, “Пісні Самонаведення” з Тарасом Чубаєм та “Живи і Люби”). Це – нова епоха! Як довго ви працювали над ними? Важко “виношуєте” кожну пісню чи вони приходять на одному диханні? Як з’являється натхнення?
– Натхнення – примхлива істота. Неможливо передбачити її прихід. Особливо, коли творчість гуртова. Інколи нас так ковбасить, що за одну репетицію виникає пісня, як це було з піснями “Сніг”, “Шабля”, чи “Твоя порядність така спокуслива”. А інколи півроку вимучуєм, а результат нам не подобається.
Альбом з Тарасом – це окрема історія, яка потребує вдумливого аналізу і окремого інтерв’ю.
Альбом “Пісні самонаведення” – це абсолютно мистецька робота, яка згодом стане настільною книгою кожного справжнього українця.
– Чи часто виступаєте перед нашими воїнами?
– Достатньо, щоб мати чисту совість, і достатньо, щоб самим зрозуміти, як їм, воїнам, це необхідно, і як їм в реаліях війни не просто. Війна – це жахливо. І завдяки героїзму та нескоренності наших воїнів ми з вами можемо продовжувати звичне життя не в окупації, а у вільній країні. Низький їм уклін.
– Наші політики (президент) – це …
– Здебільшого мудаки. Але не всі. Серед них є адекватні і є справжні українці. Але таких одиниці. Президент, наразі, робить все, щоб і країну зберегти, і війну не програти. Я не маю достатньо інформації, щоб дати об’єктивну оцінку його діям. Те, що бачу поверхнево, мені не подобається. Але, не засуджую, бо я реаліст. З нашим народом і з таким сусідом як Росія, співіснувати і прогресувати дуже важко.
– Ви вже чотири роки радуєте українців своїми піснями (KOZAK SYSTEM). Чи ви змінилися за ці роки? Як? Чи змінилася Україна і її народ?
– Очевидно, що ми разом з українцями та Україною змінилися за ці роки, і, передусім, завдяки Майдану. Відбулася корінна трансформація у масовій свідомості українців. Ми відчули себе народом, ми зрозуміли, що ми самі, як народ, можемо вирішувати свою долю, що ми не маємо чекати команди “зверху”, що є притаманним для людей з імперською та тоталітарною свідомістю.
Ми, як нація, за останні роки “народили” громадянське суспільство, що є ознакою цивілізованих країн, коли кожна людина на своєму місці дбає про себе і про країну. І це не пафос, це дуже просто зрозуміти – ти просто припиняєш смітити, лаятися, красти, давати хабарі, порушувати правила на дорозі т. д. Усе складається ніби з простих побутових речей, але в результаті це різко покращує якість життя для всіх. За ці роки ми усі зрозуміли, що ми таки дійсно можемо бути такими, про яких співається у наших фантастичних народних піснях та легендах. Ми просто згадали це! За ці роки відродилася НАЦІЯ!
– Чим відрізняються українці за кордоном (діаспора) від своїх братів і сестер в Україні? Що найбільше кидається в очі (крім акценту)?
– Як ми тепер розуміємо, діаспора теж не є однорідним соціумом. У Америці, наприклад, діаспора, яка налічує вже декілька поколінь, народжених не в Україні, суттєво різниться від новоприбулих, які практично не відрізняються від жителів материкової України. А, так би мовити, стара діаспора – це люди, які через багато десятиріч та поколінь зуміли зберегти для себе Україну за океаном, достойно інтегруватися у американське суспільство, але при цьому залишитися українцями, – вони як своєрідна закваска, базис, хоч і дещо косервативний, але який дає можливість не розчинятися у американському соціумі.
Це само по собі унікальне явище, бо іноді, спілкуючись з діаспорою, ловиш себе на думці, що вони у чомусь навіть більші українці, ніж з материка, бо для них збереження мови, традицій, культури – є питанням фактично виживання нації як такої, на чужині. І те, як вони дають цьому раду, дійсно захоплює та викликає повагу! І якраз у цьому є головна відмінність від нас (українців з України), – ми часто не розуміємо, що ми в себе вдома, в Україні не цінуємо те, що маємо, і тому мусимо іноді піднімати Майдани, замість того, щоб просто будувати своє українське майбутнє!
– Kozak System – це… (коротко)
– Брат за Брата.
Особисте
– Чого ти найбільше боявся в дитинстві?
– Жаб, змій і жінок.
– “Не вірте всьому, що вам говорять”, – казав Будда. Ти віриш людям?
– Це одна із моїх вад. Я неймовірно наївний.
– Місце у світі, де ти почуваєшся найкраще.
– Унітаз (сміється).
– Кохання – це…
– Серцебиття, бессонні ночі, мастурбація, емоційне та психічне виснаження.
– Твоє повсякденне життя – що найважливіше у ньому?
– Сон.
– Що б ви (Kozak System) хотіли побажати чиказькій діаспорі?
– Більше рок-н-ролу!