Павло Зібров: „На „М1” я „неформат” навіть за гроші!”

21.07.2004

Пропонуємо нашим читачам подивитися на монополізацію вітчизняного ефіру російською попсою очима одного з найпомітніших та найшановніших діячів вітчизняної естради та його продюсера і дружини. „Телекритика” продовжує вивчати ситуацію, що склалася у стосунках українського шоу-бізнесу та українських телерадіоорганізацій.
Отже, ми пропонуємо нашим читачам подивитися на монополізацію вітчизняного ефіру російською попсою очима одного з найпомітніших та найшановніших діячів вітчизняної естради та його продюсера і дружини.

– Ми зібрали форум „Митці України” і запросили на нього депутатів. Тема – катастрофічна ситуація в аудіовізуальному просторі України. Справа в тому, що пісні українських виконавців заповнюють на телебаченні і радіо лише 5-7 відсотків ефіру. Решта – іноземна музика. Жодна країна у світі такої дискримінації щодо вітчизняних виконавців собі не дозволяє. Тільки Україна зранку до вечора відкриває свій простір для російської попси.

Я нічого не маю проти Кіркорових, Апіних – нехай звучать, але в межах, припустимих законодавством. Чому Франція може собі дозволити транслювати 70% вітчизняної продукції?.. Іспанія, Польща, Словаччина – 50%?.. Чому вони захищають мову, культуру, виконавців, а ми ж – відкрили „варєжку” і дали зелене світло „старшому” брату – проходь у нашу домівку, бо ми слов’яни. Навіть у Білорусі Лукашенко сказав: 70% ефіру мусить заповнюватися вітчизняною продукцією. Відразу ж відкрились у них 200 колективів та співаків, про яких до цього мало хто чув. І не треба було Лукашенкові ніяких наказів, просто сказів – і все.

У нас на кожну годину ефіру – української музики звучить чотири хвилини. Тому я був одним із ініціаторів акції, яку ми провели із залученням депутатів. Пан Холод, який контролює телерадіопростір і мусить накладати штрафні санкції на канали, які не виконують законів, не прийшов. Був хворий. Але жодного з його заступників також не було…

Скажімо, у Прибалтиці, щоб працював закон про 50% вітчизняної продукції в ефірі, вирішили проблему так. Раз попередили російськомовне радіо. Не виконують. Другий… А на третій забрали ліцензію на три місяці в одної з FM-станцій. Ви, кажуть, працюєте у нашій державі, але не виконуєте її законів. Наступного ранку на усіх FM-станціях і телебаченні почали звучати латиші. Глядач зрозумів, що в нього є своя пісенна культура, свої виконавці.. Різні жанри – і лірична пісня, і військова, і етнографічна…

– Виходить, що у Білорусі і в Литві дотримання законів пожвавило розвиток вітчизняного продукту та народження нових колективів?

– Не зовсім так. До застосування санкцій у них для вітчизняного продукту просто не вистачало ефірного часу. Тепер з’явився.

– А чим самі телевізійники пояснюють свою зневагу до вітчизняної продукції?

– Поганою якістю нашого продукту, студії, співаків, поетів, музикантів. Вони кажуть, що це усе неконкурентноспроможне у порівнянні з російською та західною музикою. Але я маю власну студію, де пишеться багато вітчизняних і російських виконавців. Росіяни тут записуються, бо тут не менш якісний запис та й удвічі дешевший. Бажаючих стільки, що я навіть не маю можливості надати послуги усім. У Києві, Харкові, Дніпропетровську є багато високоякісних записуючих студій! Ці аргументи для телевізійників – пусте.

Нас 48 мільйонів. Хіба немає гарних співаків? Добре, в мене 200 пісень, нехай не усі гарні, але двадцять, тридцять у Зіброва з 13 дисків знайти можна? Із геніальним Юрієм Рибчинським у мене 70% пісень записано. Тут це нікому не треба. Виходить, що у Зіброва пісні погані, а написав Рибчинський для Малініна, Леонтьєва, Пугачової – уже гарні. Значить, хороші все ж таки пісні?

– А як ви ставитеся до того, що продюсери телеканалів та FM-станцій говорять про низькі рейтинги вітчизняного продукту?

– Вони кажуть: „Ваші пісні не буде замовляти наш глядач”. Але нехай спробують прокрутити їх півроку по п’ять разів на добу так само, як і Губіна –третьосортного московського „мальчіка-с-пальчика”. Маліков звучить сто п’ятдесят разів у Києві, сто в Харкові, Донецьку. На шару і щодня! Помножте на рік. У нас все це за гроші. Платіть триста п’ятдесят доларів, будемо крутити тиждень, вичерпався термін – все, тебе знімають з ефіру. Якщо ж діятиме закон про 50% нашої продукції, то через півроку замовлятимуть і Білик, і Зіброва, і Кудлай… Ми Лілії Сандулєси багато пісень знаємо? Ні. Геніальна співачка. Не почуєте, поки не буде цього закону. З’являться ці пісні – і через півроку слухач почне їх замовляти. У машинах, маршрутках, офісах – FM-станції всюди.

– Як усе ж таки можна цю ситуацію зрушити з місця?

– Усі канали заробляють гроші. Ні класика, ні дитячі програми їм не потрібні. Видаючи ліцензії, слід оговорювати – ви транслюєте 24 години, мусите знайти на добу годину для дитячих та освітніх програм. Це дуже просто. Наші загальнонаціональні канали можуть знайти кошти на це.

Щодо формату – це пусті балачки. „М1”, наприклад, мене дивує. Я там неформат навіть за гроші. У мене кліп, у який я вклав $25 тис. $17 тис. коштувала ротація, щоб глядач подивився мій продукт на телеканалах і щоб йому це сподобалося. Руссо, Вайкуле з Крутим, Орбакайте – формат, а я ні. Якщо Росія, Прибалтика – це формат, Україна – ні. „Нет пророка в своем отечестве”… Руслана Лижичко теж не була форматом. Як тільки виграла „Євробачення” – відразу ж стала всюди бажаною. У ті кліпи, які вона робила раніше, вкладено шалені гроші, і глядач про це мусить знати. Як вона їх знаходила – це лише Богові відомо. Як тільки перемогла, все – шлагбаум у вітчизні відкрито. No comments.

Артисти мусять створювати свою кооперацію і лобіювати у Верховній Раді закони захисту прав. Тоді, як і у всьому світі, до наших виконавців телефонуватимуть менеджери і питатимуть про нові пісні, диски… Тоді не ми телебаченню та FM-станціям платитимемо, а вони артистові віддаватимуть відсотки з прокрутки пісень. Тому, що соромно за нас усіх. Нас усіх дурять, обкрадають, за прокрутку кліпів, створених за наші ж гроші, не платять. І так буде доти, поки уже прийняті закони не будуть працювати, а лишатимуться лише на папері…

Марина Зиброва: „Все рассказывают, что Зибров – это динозавр. Неправда!”

– Марина, вы являетесь продюсером Павла и наверняка сталкиваетесь с теми же проблемами беззакония и определенного унижения, с которыми имеют дело отечественные исполнители…

– Вы просто послушайте, как звучит закон: «З метою захисту інтересів національного виробника і спрямування інвестицій на розвиток національної бази телерадіомовлення не менше 50% із загального обсягу кожної телерадіоорганізації мають становити передачі (фільми), виготовлені безпосередньо даною телерадіоорганізацією або іншими юридичними особами, які діють в Україні». Из этого следует, что изготовить можно все, что угодно. Скажем, «Хорошие песни» канала «1+1» тоже созданы в Украине, но в концерте участвуют только русские. Несколько украинских исполнителей они в Киеве запускают в проект, но когда показывают на СТС, то просто вырезают их выступления, потому что украинские исполнители там никому не нужны.

К существующему закону нужно дополнение – не просто продукция, изготовленная в Украине, а в ней должны участвовать 50% украинских исполнителей. Иначе – ничего не изменится. За формулировку в законе прячутся, и получается, что ничего как бы и не нарушается.

– Как-то критик Александр Евтушенко сказал, что в Украине лучший в Европе закон по защите авторских прав…

– Если это так, то он не выполняется. Если бы теле- и радиокомпании Украины заплатили Павлу за хит «Женщина любимая» хотя бы по одной гривне, то он бы стал уже миллионером. Пока же мы вынуждены платить и просить: «Поставьте, пожалуйста, наш клип»… Мы сделали продукцию, хотим, чтобы ее посмотрел зритель.

Мы в Павла за полгода вложили около $150 тыс. Были сняты два клипа и проведен сольный концерт в „Украине”. Пока мы в ротации платили деньги, для радио и ТВ это было нужно. Но сколько можно платить?! Как только мы закончили платить – клипы перестали транслировать. Если россиянин сделал клип, оплатил ротацию, дальше его крутят бесплатно.

Взять хотя бы пресловутый барабан на «О-ТV», где песне присваивается номер, а зритель заказывает ее по телефону, оплачивая звонок. Песня на этом зарабатывает. Но в этом барабане все украинские исполнители имеют нули – им номер не присваивается, а чтобы попасть в барабан, надо заплатить еще 500-800 долл. Где справедливость? Получается, что украинский потребитель не может заказать украинские клипы, потому что там одни нули. Но скажите, пожалуйста, Мадонна или другие западные исполнители платили деньги? Почему украинские должны? Ведь их не так уж и много! Номеров в барабане больше 2 тысяч. Это что – все заплатили деньги? А группа «Мин нет» с песней «Выйдет дядя из кустов, вынет что-то из штанов. А мы ему скажем: «Мин нет»?.. Значит, эта группа достойна иметь номер, и какой-то обкуренный подросток может ее заказать. А клип Зиброва «Жена» не имеет права на свой номер.

– Как вы сами оцениваете качество вашей продукции?

– Как ее можно оценивать, если мы всегда приглашали в работу высоких профессионалов. Всегда снимали на кинопленке, приглашали известных не только в Украине, а и в СНГ актеров. Но вот если бы в клипе «Жена» за роялем мелькнул Игорь Крутой, то песню показывали бы везде. А так – плати денежки, тогда мы тебя покажем. Мы на это идем, потому что нам нужна реклама, надо, чтобы это увидели люди.

То же было и с «Шахтерскими женами». Это же социальная тема! Сколько погибло мужей и сыновей в семьях шахтерских? В каждой второй кто-то ушел! Клип снят с Галиной Польских – известной актрисой, но и он никому не нужен. Они говорят, что мы снимать не умеем. Но мы же работаем не с кем-то, а с Семеном Горовым и Паперником. И вот… Наша продукция, получается – некачественная. Мы попробовали все – снять семью, скандал, социальную тему, Зиброва типа Рикки Мартина с девочками, но пока мы не заплатим за трансляцию клипа – никто ими не заинтересуется.

80% денег, которые зарабатываются на концертах, тут же вкладываются в творчество. Если бы Павел с его красивыми мелодичными песнями жил в Москве (а ему надо было уехать, как это сделал некогда Меладзе), то сегодня в Украине он был бы самым востребованным артистом. Я русская, но украинский менталитет «наше – плохое» меня раздражает. Когда украинцы научатся уважать себя, страну, тогда что-то изменится. Каким бы коммерческим канал ни был, он работает на территории Украины, именно она ему позволила зарабатывать деньги.

– Но если ситуация такова, то трудно объяснить популярность украинских артистов у зрителя. О них, получается, вообще не должен был бы знать народ.

– Она не всегда была такой. В первые годы независимости Украины, когда шоу-бизнес только начинался, было легче. Звучали и Зибров, и Повалий… А сейчас? В прошлом году Саша Понамарев поехал на «Евровиднение» со стопроцентным шлягером. Вы его слышите в эфире? Если бы эту песню пел Киркоров, все бы ее знали. Парадокс.

Наши поют для себя. В студии, на концертах, дома для друзей. Ивар Калныньш приехал к нам с желанием записать песни Павла Зиброва. Если они ему нужны, то значит, и народ бы их слушал. А все рассказывают, что Зибров – это динозавр. Неправда. Мне не стыдно за ту продукцию, которую мы производим…

Джерело: telekritika.ua