«Бандерiвцi.ru»

Упродовж останніх років «Танок на Майдані Конго» впевнено тримається в десятці найкращих українських рок-команд. Ватага багато працює, дещо експериментує. Зрештою, самі Фагот і Фоззі («в миру» — Олег Михайлюта та Олександр Сидоренко) стали зрілими, що не могло не позначитися на музиці й текстах. (Переважно перший відповідає за музику, другий — за тексти.) На запитання, хто з них лідер, Фагот відмовчується, Фоззі ж киває в його бік. Авжеж вони — різні. Тим і взаємодоповнюються. А проекти кожного (чи то Фаготове озвучення фільмів, зокрема Джонні Деппа у «Піратах Карибського моря», зйомки в рекламі відомих брендів чи «сольник» Фоззі MetaMoreFozey, його книжки «Ели воду из-под крана» та «WinterSport»…) породжують ще більше зацікавлення.

Нещодавно ФАГОТ і ФОЗЗІ були гостями «Дня».

Фагот: «Танок на Майдані Конго» — це, певною мірою, відбиток того, що з нами відбувається. Напевно, було б дивно, якби ми у свої тридцять із чимось грали ту ж музику, що й у двадцять п’ять. Тож природно, що з «дорослішанням» гурту аудиторія, можна сказати, стала більш різноманітною. Між іншим, молодих так само багато, як колись.

Фоззі: Якось Пола Маккартні запитали:

— Ну, як ваша публіка — їй теж уже за шістдесят?

— Моя публіка не змінюється, — відповів він. — Це все ж ті дівчата п’ятнадцяти років. Просто вони тепер виглядають більш дорослими.

— До речі, цікава ваша співпраця з грузинською командою Mgzavrebi. Як вона розпочалася?

Фоззі: Ми — рекордсмени щодо дуетів: Ніна Матвієнко, Софія Ротару, Міхей, ВІА Гра… А це вже двадцять перший. Навіть платівку видаємо. Називається «Dоuble Trouble». Незабаром вийде.

Фагот: Спершу з Mgzavrebi познайомилась одна наша знайома. Вона й напосіла, щоб записали з ними спільну пісню. «Пресувала» майже весь минулий рік. Врешті грузини надіслали свої кілька композицій. Як результат, на Новий рік я полетів у Грузію. Із аеропорту хлопці відразу повезли в ресторан — традиційна грузинська гостинність. Чача, шашлик, хінкалі, хачапурі… Все було вирішено (сміється). І за певний час від Гігі (вокаліста гурту. — Ред.) прийшла «Qari Qris».

Фоззі: Наприкінці березня грузини мали концерт у Києві, де й відбулась прем’єра пісні. Після чого зробили кліп. Потім вони приїжджали сюди, щоб разом заспівати вже на нашому. Наступного ж дня всі летіли до Тбілісі — на виступ Mgzavrebi. Одним словом, Гігі частіше бачу за багатьох інших друзів. До співпраці додалася ще його бурхлива історія кохання з українкою, тож тепер він тут частий гість.

— Як працювалося з легендарною Нані Брегвадзе, яка знімалась у вашому кліпі?

Фоззі: До речі, це в неї вдома відзнято. Я побоювався. Казав — не піду. Залишусь на вулиці.

Нані Брегвадзе… У неї генетично багато що закладено. Складно пояснити свої відчуття, що виникали під час спілкування з нею. Мабуть, усвідомлював, — от вона — шляхетність.

Сидимо, а співачка показує свої раритети. Наприклад, килим, що належав Романовим. А поруч із ним сиджу я — хлопець з Московського базару міста Харкова…

А коли Вахтанг Кікабідзе, прочитавши мою першу книжку, захотів познайомитися, — не повірив. Думав, розіграш. Зустрівшись, подарував йому ще й другу, про наш українсько-грузинський проект розповів. Потім він запрошував на відкриття пам’ятника героям фільму «Міміно», та ситуація складалася так, що довелося приїхати в Тбілісі за тиждень до події й потім знову — через тиждень після неї.

— Усі говорять про зміни, які відбулися в Грузії. Що кажуть про реформи ваші грузинські колеги?

Фагот: Очевидно, там треба певний час пожити, щоб на собі відчути зміни. Однак і без того зрозуміло, що Саакашвілі вдалося знищити корупцію на побутовому рівні. Сьогодні, наприклад, щоб отримати закордонного паспорта, не треба, зібравши всі потрібні й непотрібні довідки, вистоювати в чергах або ж давати хабарі, щоб у них не стояти. Коли його дія закінчилася, він поштою надсилається у відповідне відомство, а через тиждень звідтіля надходить новий. Водійські права, як в інших цивілізованих країнах, отримують теж поштою. Оформлюючи авто, замовляєш номер, який одержуєш вже на виїзді з реєстраційного офісу. Якщо зараз немає грошей на номер, що сподобався, можна забронювати. Із нотаріусом спілкування відбувається по Skype. Тобто все для людей. Заздрість бере, що грузини змогли втілити реформи, а в нас навіть ніхто не намагається це зробити.

Адже й за радянських часів грузини намагалися залишатися собою, а не стати радянським народом.

Фоззі: Коли мене просять щось побажати наприкінці якогось інтерв’ю, кажу: «Викорінюйте зі своїх голів радянську Україну!»

— Розповідають, що грузинський шоу-бізнес у порівняні з вітчизняним, так би мовити, — в зародковому стані. І переважає в ньому фольклор, а рок майже не представлено. Тому ви й просуваєте Mgzavrebi тут?

Фагот: У Грузії 80 відсотків концертів організовує держава. Отже, вона обирає артистів, із якими працює. Серед них і Mgzavrebi. Очевидно, нам цікаво пограти там. Однак це не буде комерційною діяльністю. Швидше для наших грузинських колег Україна стане комерційно вигідною.

— Цей рік, певною мірою, ювілейний: ВВ — 25 років, Тартаку — 15, С.К.А.Й. — 10. ТНМК прийшов привітати «вевешників» і «скаїв». Це з відчуття єднання чи жест ввічливості?

Фоззі: Я от зараз надумав писати статтю про те, що все-таки треба було мати українську музичну профспілку, яка захищала б наші інтереси. Всі давно зрозуміли, що ми перебуваємо в одній із найгірших ситуацій світового шоу-бізнесу, маючи під боком такого сусіда, який вважає наш музичний ринок — своїм.

Фагот: Ми не стали б вітати гурти, не близькі нам за духом. До того ж, хоч як там крути, ВВ — легенда.

Фоззі: Можна вважати, що «вевешна» пісня «Весна» «пробила» формат вітчизняних ЗМІ. До того у форматі була естрада, почав з’являтися якийсь попс.

Фагот: Отож наша поява на ювілейному концерті Воплів Відоплясова — вияв пошани, а на виступі С.К.А.Й. — підтримки.

Фоззі: Чим більше наших гуртів, тим менше їхніх.

— Концерт-триб’ют Сергія Кузьмінського, пам’ятна дошка Ігореві Пелиху, встановлена коштом музикантів. Назвіть ще приклади об’єднання чи взаємодопомоги.

Фагот: От зараз я поїду привітати Наталку Гордієнко, переможницю шоу «Голос країни», яка підписує контракт із російською філією Universal. Фоззі ж залишається «в заручниках» (сміється). Як міг, її підтримував — мені якраз потрібна була бек-вокалістка. Вона переживала складні часи. Навіть хотіла музику кинути й піти працювати офіс-менеджером.

— Фоззі, якось ви сказали, що можна людину вивести з Харкова, але Харків із людини — ні. Тож що є специфічно харківським? Як воно проявляється?

Фоззі: Це такий перифраз.

Одеситів не сплутати ні з ким іншим. Останнім часом донецьких — теж. Так і харків’ян. Передусім — за говіркою. Наприклад, вішак ми називаємо «тремпелем». До речі, кажуть, є словник харківських слів, виданий в Ізраїлі.

Я люблю потягом приїхати в Харків. Потім сісти в метро. Усміхаюсь на кожній станції: пригадую: там — мене заарештували, а тут — у нас були репетиції, далі — я торгував на Московському базарі.

А приїхати в рідне місто з концертом — це взагалі бомба!

— Граєте здебільшого в клубах чи запрошують на День міста, День Незалежності, Новий рік? Торік 24 серпня, коли я ввімкнула телевізор, не відразу зрозуміла, звідки пряма трансляція — виступали Жанна Фріске, Іванушки International… З’ясувалося, з Харкова…

Фоззі: Ви ж знаєте, хто платить, той і замовляє музику. Власне, тим, хто платить, подобається низькоякісна російська попса. Був такий прикол. Перед Днем міста грали на площі, де зібралося десь близько 15 тисяч людей, можна сказати, прихильників альтернативної музики. Тут вийшов мер і почав запрошувати на концерт, що мав відбутися наступного дня, анонсуючи російських попсовиків. Врешті він зійшов зі сцени, а я запитую: «Тут хтось має щось проти української музики?». Всі хором: «Ні!». Харків — студентське місто. А студенти завжди на передовій.

— Мені здається, що ваше з Фаготом національне самоусвідомлення відбувалося поступово?

Фоззі: 1998 року Ігор Пелих привіз ТНМК на фестиваль «Нівроку» в Тернополі (це був перший повноцінний виступ гурту на Західній Україні). Пригадую, Юрко Зелений нас назвав — бандерівці.ru. (Треба читати: бандерівці з російськомовної України. — Ред.)

На процес нашого національного самоусвідомлення вплинула «Червона рута». Навряд чи тоді ми б самі до цього дійшли, будучи з російськомовних сімей і російськомовного Харкова.

— Фоззі, що б ви побажали собі на Новий рік?

Фоззі: Здійснення хоча б 50 відсотків планів. Тому що 25 відсотків, як було цього року, замало. Хочу, щоб ми почали грати нові пісні з концерту в концерт. Маю намір взимку закінчити третю книжку. Написати пісень до альбому ТНМК, видати третій сольний альбом…

— А країні?

Фоззі: Хотілося б зробити монтаж, як у фільмі «Людина з бульвару Капуцинів». І викинути років із двадцять — від Радянського Союзу до такої, вже самодостатньої країни. Але часи не обирають. Випало нам жити зараз, треба жити. Хто казав, що буде легко?!