Володимир ЯКИМЕЦЬ: «Такої України, яка була раніше, вже не буде!»

Вокальна формація «Піккардійська терція» здійснила концертний тур на сході й півдні країни

Співали лауреати Шевченківської премії у Кременчуці, Мелітополі, Нікополі, Миколаєві, Херсоні, Запоріжжі, Кіровограді, Полтаві, Сумах, Кривому Розі та Дніпропетровську. Нагадаємо, не минуло й п’яти місяців, як чоловіча вокальна формація знову активно гастролює по країні. І завжди піккардійці виступають з аншлагами!

— Тепер більше, ніж кілька місяців тому, відчувається цілісність України, — говорить художній керівник «Піккардійської терції» Володимир ЯКИМЕЦЬ. — Ми вже не чуємо розмов про бандерівский Захід, про друга — Росію, хоча, напевно, такі розмови десь є…  Всюди були  аншлаги. Ми, в принципі, були готові бачити  половину залу і навіть менше, бо долар злетів догори, пенсій і зарплат не збільшують, багато хто вкладає гроші у допомогу військовим і пораненим, у волонтерство…  Тому були приємно вражені великою  кількістю публіки. А у Дніпропетровську навіть дали додатковий концерт. Гастролі тривали 12 днів. А перед тим ми співали в Одесі й Харкові. Після концерту в Харкові до нас підійшов молодий чоловік. Він із харківських ультрас.  З’ясувалося, що це він надіслав нам записку на сцену: «Вибачте, Львів, що ми вчасно вас не підтримали» — і прохання заспівати «Пливе кача» і «Ще не вмерла Україна». Також був цікавий випадок у Мелітополі, коли прийшла поспілкуватися жінка, котра познайомилася з нашою творчістю півроку тому, почувши «Пливе кача».  Стверджує, що бачила в очах публіки суцільний позитив, а публіка у залі — різна. І якщо цей позитив спричинюють український фольклор чи інші пісні українською мовою,  то ми не намарно були на гастролях.

— «Пливе кача» ви всюди співали?

— Так. У минулому турі ми «Пливе кача» не оголошували — співали, і люди у залі вставали… Тепер зали теж вставали, але перед виконанням ми говорили, що стирається грань між людьми, що кілька місяців тому ніхто не міг подумати, що, наприклад, у Львові будуть разом дві футбольні команди вболівати — «Карпати» (Львів) і «Шахтар» (Донецьк) — і що за «Шахтар» уболіватимуть не гірше, ніж на «Донбас Арені». Також говорили про те, що перед тим, як іти на вибори, треба вдома, у спокої,  послухати «Пливе кача» і добре подумати… Зрештою, якщо по всій Україні багато людей проголосували за «Самопоміч» — це показник згуртування людей і чітка ознака того, що України такої, яка була раніше, вже не буде! На знаю, якою вона стане через 5 — 7 років, але те, що вона буде іншою, — факт.

— Яку програму ви виконували?

— Брали за основу ту, з котрою їздили в попереднє турне. Зрештою, кожен артист включає у виступ найпопулярніше.  На кожному концерті співали «Спитай» Морозова на слова Коротича. Це, на мою думку, дуже важлива пісня, а особливо — зараз, коли люди ще до кінця не можуть визначитися зі своєю позицією. Та й узагалі на сході дехто розгублений — усі їхні ідеали просто  зруйновані, вони на роздоріжжі — так, ніби людина все життя не бачила, нарешті їй зробили операцію й щойно зняли пов’язку… Ця пісня справді надихає на роздуми «Що ж буде далі?», бо молодшими ми не стаємо, а згадуватимуть про нас за нашими вчинками… Співали «Пливе кача», і співатимемо її й надалі, бо люди, на жаль, мають коротку пам’ять… А в самому кінці програми ставили наші найпопулярніші, а головне, оптимістичні  пісні. Популярні — щоби зал співав разом із нами. Оптимістичні  — щоби люди залишали концертний зал із позитивним настроєм. Наприклад, «Я спитався»…

— Мали можливість після концертів перепочити, побути серед людей?

— Ні, тому що постійно переїжджали — за 12 днів дали  12 концертів. Найменший переїзд — 77 км, найбільший — 300. Але після концертів встигали поговорити… Я пам’ятаю такий дуже приємний момент. Після концерту в Дніпропетровську (п’ять місяців тому) до нас підійшла жінка, чоловік якої теж мав прийти на наш  виступ, але захворів і йому от-от мали зробити операцію.  Жінка просила сказати на телефон чоловікові слова підтримки. Ми сказали і заспівали «Многая літа!» А вже тепер після концерту в Дніпрі до нас за куліси прийшла та сама жінка — вже з чоловіком, який одужав… Цікава історія трапилася і в Кривому Розі. У травні хлопець, який обслуговував апаратуру на концерті, на наступний день після нашого виступу отримав повістку і поїхав у зону АТО. Символічно, що цього разу, коли ми знову виступали у Кривому Розі, він повернувся з АТО і на нашому концерті знову виставляв звук…

— Що, Володю, скажеш про результати виборів? У тебе розчарування немає?

— Ні. Бо для мене вони відбулися більш-менш прогнозованими — на те, що парламент після подій, коли народ став на свій захист, мусить бути проукраїнським. Головне, щоби самі депутати зробили висновки: продаватися нема чого, бо тайне ставатиме явним. З’являться нові обличчя, хай не так багато. Як у нас у Галичині говорять, наврочено, задавнено і заспано. У нас стільки роботи, що на відтермінування, коаліціаду і прем’єріаду часу нема!  Вибрали, призначили — і до роботи! Слава Богу, що країна втрималася, не спустилася до дефолту! Зараз треба розвиватися…

— Тепер, по гастролях, перепочинок?

— Перепочинку не буде. 28 листопада у нас сольний концерт у Києві. Зараз — репетиції. Також поїздки до Умані та Черкас. Далі —  Відень і Мюнхен, Київ, Біла Церква,  Вінниця. Треба працювати, бо зараз публіки на концерти ходить більше, ніж раніше.

— Чому?

— Я не можу пояснити того феномену. При будь-яких подіях  — веселих чи трагічних, коли люди збираються у залі разом, по-перше, це якесь єднання людей, причому — дуже різних. По-друге, якщо на сцені — артисти, які щиро працюють, віддаючи частинку не тільки своєї творчості, а й душі, то будь-кого підкупить просте й відкрите до себе ставлення. Коли артисти щирі, до них на концерти ходитимуть. Вакарчук і Руслана збиратимуть повні зали всюди — і на сході й на заході, на півночі й на півдні. Повторюся: ми 12 днів їздили країною. Фірма, котра організовувала гастролі, — з Луганська, тур-менеджер — з Донецька, водій — з Одеси, «Терція» — це Львів, Тернопільщина і Закарпаття. Жодних конфліктів і суперечок у нас не виникало.  Говорили  про різне, але завжди приходили до спільного переконання…

— Перед пораненими під час турне виступали?

— Ми завжди готові допомогти. І коли надходили такі пропозиції, коригували плани, знаходили час і можливості для таких важливих речей.

Виступали  в госпіталях Харкова й Одеси. Через газету «День» хочу сказати, що ми низько вклоняємося тим людям, які боронять українську землю…

Ми спочатку не знали, як поводитися  з пораненими. Невідомо, якою буде їхня реакція… Вирішили, що не співатимемо сумних пісень. Зокрема — «Пливе кача» і «Пустельника», бо хлопцям і без того достатньо негативу. Намагалися підняти їм настрій. Після концерту  нам дякували: «Ваша музика розраджує, дозволяє трохи відволіктися від тих негараздів зі здоров’ям, також — від новин, які переглядаєш і згадуєш друзів, що там залишилися…» Такі слова мають набагато більше значення, ніж квіти, які публіка приносить на концерт..

— Не стискало, Володю, горло, коли співали?

— Стискало… Не так у актовому залі госпіталю, куди приходять поранені, що можуть пересуватися. Звичайно, хтось на милицях, хтось із паличкою, когось привозили на візку… А от коли в Одесі начальник госпіталю завів нас у палату  до зовсім молодого прикутого до ліжка, на катетерах і крапельницях хлопця, а він, до речі, закінчив нашу Львівську академію сухопутних військ, от тоді горло стискало… Так, за ним добре доглядають, лікарі й медсестри фахово роблять свою справу, але… Коли ми його запитали, чим займатиметься, коли одужає, почули: «Повернуся захищати Батьківщину!»

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів