Читайте полную версию интервью с композитором, поэтом, публицистом, автором песен для Софии Ротару, Ирины Билык и Таисии Повалий, основателем радиопроектов “Наше Радио” и “Nostalgie” Евгением Рыбчинским – только на сайте 112.ua
Наталья Влащенко: Иным, вообще, судьба, с самого начала, отмеряет лунные пригоршни. Сегодняшнему нашему герою – с ним она так и поступила. С самого начала у него было всё лучшее. Лучшие родители, лучшая школа, никаких материальных проблем, мажорное окружение. Но. Жизнь, она полосатая, и рано или поздно, всё равно наступает момент, когда ты сам должен себе ответить на вопрос – кто ты, что ты, зачем ты живёшь в этом мире? И, мне кажется, сегодняшний наш герой, Евгений Рыбчинский, справился с этой ситуацией абсолютно. И может сегодня говорить обо всём. Здравствуйте, Евгений.
Евгений Рыбчинский: Я вас вітаю. Дуже приємно.
Наталья Влащенко: Я очень рада вас видеть. Я знаю, что вы только, только, приехали в Киев. И всё это время, все эти полгода, когда в Украине происходят такие события, вы там приезжали периодически, наезжали, курсировали, и очень болезненно переживали всё, что происходит в Украине. Ну, судя, по вашему ФБ, и по нашим нечастым встречам.
Евгений Рыбчинский: Я був на Майдані, як раз, в лютому.
Наталья Влащенко: Да, вы такой активный участник событий. Как, с вашей точки зрения, вот, что сегодня происходит в Украине? Рады ли вы, в этом контексте, от того, что вы смогли увезти свою семью? Что она сейчас не здесь. Рады ли ваши родные этому? И т.д.
Евгений Рыбчинский: Ну, дивіться, ми від’ізжали в США, до того, тому, ми не планували Майдан. Справа в тому, що останні три роки, з невеличкими перервами, ми знаходимось в США, і я дуже задоволений тим, як мій син зараз почав і англійською розмовляти, і в тому оточенні, в якому він знаходиться, все це дуже подобається. І, де ми живем, так само. Для мене Америка, в принципі, це, як творчий табір, де мені пишеться. Мені там дуже добре пишеться. Але те, що відбувається в країні, ну, в принципі, це можна було передбачити, з одного боку. З другого боку, я не передбачав, що це буде так ярко, і, саме, в 13-му році. Тобто, люди, з якими я спілкуюся там, з команди Бжезінського старого, і малого, в тому числі, вони передбачали це на 2016 рік. Тобто, ми розвиваємося набагато швидше, ніж навіть світ уявляє. Тому, знаєте, я вже в лютому просто не витримав, я купив ці квитки на літак, прилетів, і тут же…тут веселіше, звичайно. Там все повільно, дуже творча обстановка, але вона не дає адреналіну. Тут самий адреналін. Тому, – вивіз сім’ю, я не вивозив сім’ю, це принципове було рішення, з самого початку. У нас уже двоє дітей, американців, і, знаєте, в мене в одному з віршів…
Наталья Влащенко: А що стало причиною для вашої еміграції?
Евгений Рыбчинский: А це не еміграція. Ми не емігрували. Ми, навіть, не подавали, там, на грінкарти, і т.д. Тобто, по закону, ми можемо знаходитись впродовж півроку, ми знаходимся, відїзжаємо, знову заїзжаємо, так може робити будь хто. Були б гроші, було б бажання.
Наталья Влащенко: Ні, я ж не маю на увазі еміграцію – де-юре. Я маю на увазі – де-факто. Я маю на увазі рішення жити в іншій країні. Ну, це завжди, так чи інакше, еміграція. Ну, протягом такого довгого строку. І чому, чому ви так вирішили, для себе, і для своєі сім’і?
Евгений Рыбчинский: Є російське таке слово, називається – “нєвостребованность”, знаєте? Я завжди був сам собі “вострєбованний”, 20 років знаходив сам собі проекти, на радіо, в пресі, якісь політичні проекти. Стало, перше – не цікаво. Бо з тою владою, взагалі все перестало цікавити. Бо розпіл грошей і бюджету, мене ніколи не цікавив. А коли це робиться в такій нахабній формі, ну, просто, нема…це суцільна несправедливість. Ми з вами зустрічалися, пам’ятаєте, півроку тому, я казав, що я шукаю місце, де було, хоча б, на видимому фоні, справедливо. Америка –це така країна. Де є правила. Ми набагато менше знаємо про Америку, ніж мали би знати. Насправді. От. Причина, от ця от незадоволеність, скажімо.
Наталья Влащенко: Дивіться. Ви себе позиціонуєте, не тільки, як поет, але, й як політолог, політтехнолог…
Евгений Рыбчинский: Технолог, більше.
Наталья Влащенко: Да, да, технолог більше. Ви брали участь в багатьох проектах і предвиборчих, і проектах політичних. І ви можете вважатись абсолютно експертом. І я хочу у вас спитати, який у вас прогноз, на розвиток ситуації, яку ми маємо сьогодні.
Евгений Рыбчинский: Я спробую узагальнити, якщо можна. Розумієте, ми тут дивимося з одної точки зору. Я на цю ситуацію дивився з самого початку трошки ширше, і навіть документальний фільм, зараз пишу сценарій для нього, щоб показати іншу точку зору. Справа в тому, що ми дивимося в площині не цінностей, а інтересів. Україна хоче на захід. Росія не хоче на захід, вона, як ракова пухлина, вона може тільки множитися, але вона нікуди сама не піде. Вона може розширюватися, так? Вона, так само, значить, намагається зробити хворою Україну. Це, те, що ми бачимо на поверхні.
Наталья Влащенко: Інфіцировать.
Евгений Рыбчинский: Так. Те, що бачу я…я, бачу кофлікт набагато глибший. Це боротьба за спадщину Київської Русі. І фільм буде так і називатися ” Кієвская Русь. Боротьба за спадщину”. Справа в тому, що, якщо відняти 200 років Київської Русі,…
Наталья Влащенко: Женя, а що то за спадщина така? Що саме, ви маєте на увазі, коли говорите?
Евгений Рыбчинский: Я маю на увазі Київську державу, Київську Русь, кінця 10-го і до середини 13-го сторіччя. Коли Україна-Русь, або Київська Русь, сьогодні можна сперечатись, як називати, але назвемо це Киівською Руссю. Київська Русь була, по-перше, дуже могутня держава, по-друге, і найголовніше для Росіі, вона була визнаною державою, у всьому світі. З нею було приємно і варто одружуватися, скріпляти, там, якісь династії, і т.д., тому, що це була країна, дійсно. І, якщо у Росії забрати цей пласт, у них не буде підгрунтя. Їм прийдеться робити своє пігрунтя на підставах Тартарії, на підставах Орди, і т.д. Що правильно. Тому, що в їхньому етно-генезі, набагато більше цих важілей, ніж руських, справжніх руських. Вони у нас,… не було такої країни – Україна, ще 23 роки тому. Тому вони просто присвоїли собі цю спадщину. Спочатку Міллер, якого запросив ПетроІ, потім, звичайно, Карамзін, який просто був літератором, як мій батько і я. Розумієте, вони написали історію, яка не відповідає дійсності.
Наталья Влащенко: Вони написали історію, яку їм замовили написати. Імператор замовив, і все.
Евгений Рыбчинский: Так, на замовлення. За це платили гроші. Був такий князь Переяславський, він називався Володимир Глєбович. В Київському літописі він, щоразу, в своїх листах, пише про країну всередині Київської Русі, як – Україну. Тобто, з 12 сторіччя, вже згадується Україна. А Росія вперше згадалася десь в середині 17 сторіччя. Уявляєте собі, наскільки ми, різні. І наскільки росіяни не знають фактів, які могли би змінити їх точку зору. Але пропаганда там, це, навіть на американська пропаганда. Вони- найпотужніша машина пропагандистська, в світі. Сьогодні весь світ знає, що думає Путін, і ніхто не знає, що думає українськй народ.
Наталья Влащенко: Женя, хто нам лікар? Я знаю, що дуже багато розумних людей, і правильних експертів, чесних, говорили, останні десять років, там, що нам терміново потрібно подумати про інформаційну безпеку країни. Хто про це хотів думати? Більш того, держава, ті невеликі гроші, які адресно повинні були відійти СМІ, розсовувала їх по своїх редакторах, якихось там, в свої нички, і ніхто не думав про те, щоб цю машину створити, інформаційну машину. Я не кажу – пропагандистську.
Евгений Рыбчинский: Хоча б інформаційну.
Наталья Влащенко: Хоча б інформаційну, яка могла б забезпечити інформаційну безпеку. Ми б ніколи не загубили Крим, якби Крим, мав хоч якесь уявлення, про те, що собою являє сучасна Росія. Вони навіть не уявляють собі, що це таке. А вони їм розказали, що таке сучасна Росія. І розказали…
Евгений Рыбчинский: …казку. Розказали казку, і ті повірили.
Наталья Влащенко: Абсолютно. І розказали, який ворог їм Україна. І вони виграли без жодного пострілу. Безпрецендентна історія.
Евгений Рыбчинский: Ну, ви ж знаєте, що вони так само виграли Сталінградську битву. Вони, щодня, розкидували над німцями листівки німецькою мовою, що вас Гітлер кинув, що вам не треба йти в бій, тому, що завтра не буде вже харчу, вже нічого не буде, так, що здавайтесь. І ціла армія, здалася тільки з-за того, що вона читала цей бред. Так само і Україна читає цей бред, дивиться цей бред.
Наталья Влащенко: Ну, для мене було поганим сигналом, те, що на останній інагураціїї не було жодного журналіста, за виключенням 2-4 таких, дуже наближених до тіла Петра Олексійовича. І не пустили просто журналістів, не запросили. Але там були Єфрємов, там були..Чечетов і вся ця камарілья. Тому, мені дуже хочеться помилятися і дуже хочеться, щоб мені буде колись соромно за свою цю іронію, але ж мені дуже тривожно від того, що це почалося саме з цього.
Евгений Рыбчинский: А ви ж читали, що я писав на FB, що: “Петро Олексійович, Ви нам розтлумачте будь ласка, якщо Ви по “ленінські” поступили, тобто, – спочатку чайком напоіть, а потім розстрілять – все зрозуміло, молодці. А якщо Ви поступили так… по “ющенковські” – “любі друзі”, то, вибачайте, нащо Ви прийшли!”
Наталья Влащенко: Ну, я дивлюсь, що сьогодні, в якості, хай не перших облич, але других, прийшли, ну, в багато які структури, прийшли люди, якіх ми добре знаємо. І ніяких нових облич ми не бачимо.
Евгений Рыбчинский: Ну, і Петра Олексійовича я знаю з університету, дуже добре. Є багато речей, за яких я його поважаю. І багато речей, для мене сумнівних.
Наталья Влащенко: А як, якщо Ви знаєте його з юності, Ви могли б його….. такі загальні якості охарактеризувати, людські якості його.
Евгений Рыбчинский: Ми зустрічалися з ним в двох місцях, в основному. Ми вчилися в одному корпусі, в жовтому. Я – на журналіста. Він – на міжнародних відносинах. І зустрічались на фізкультурній кафедрі. Де я займався боксом і був там членом збірної університету. А він був членом збірної університета, якщо я не помиляюсь, з дзюдо. І ми зустрічались і дуже добре дружили, на, таких, приятельських засадах. І він тоді був такий “потужний” хлопець. Я тоді був стрункий, а він такий “потужний”, з добрим гумором, такий. Я би сказав, що трошки він “від народу”. Незважаючи на то, що він, все ж таки, вчився на міжнародних відносинах, а це еліта була, в суспільстві.
Наталья Влащенко: Ну, його батько просто був, по моєму, якійсь партійний функціонер
Евгений Рыбчинский: Я не знаю історії батька, але мені здавалось що там щось пов’язане, все ж таки, с дружиною. Що там дружина, Марина, зіграла якусь певну роль в становленні Петра Олексійовича. Ну, як власне, знаєте, всі дружини. Хілларі Клінтон досі “на манежі”, так би мовити…
Наталья Влащенко: Дуже розумна жінка!
Евгений Рыбчинский: О, та ви що. Я думаю, що наступні вибори виграє вона. І, якщо б вона була… Я більше скажу… Війська НАТО були б вже тут, якщо б вона була президентом!
Наталья Влащенко: Якщо вона їх навіть не виграє – вона все одно дуже крута.
Евгений Рыбчинский: Вона крута, ну і що з того? Я з Вами погоджуюсь.
Наталья Влащенко: Да, так от, про Петра Олексійовича…
Евгений Рыбчинский: Петро Олексійович… Ну, я знаєте… діючий президент. Сьогодні він виглядає зовсім інакше. Він ніколи не слідкував за своїм стилем, але завжди слідкував за тим, що каже. Це дуже важливо. Він, на мою думку, тоді, навіть не намагався подобатись жінкам, але намагався подобатись викладачам. Тобто у нього є приоритети – це для політика дуже важливо.
Наталья Влащенко: Отже, він був кар’єрний такий хлопець
Евгений Рыбчинский: Я вважаю, що так. З самого початку. Він і бізнесмен неабиякий. Він справді заробив ці гроші…
Наталья Влащенко: А Ви з ним в університеті не спілкувались, так?
Евгений Рыбчинский: Ну, близько… В одній компанії ми не були. Але знали ми з того часу, і, в принципі обіймаємось, як зустрічаємо одне одного. Зараз, навряд чи… зустрінемось так просто по вулиці, йдучи.
Наталья Влащенко: Ну а чому ні?
Евгений Рыбчинский: Ну, дійсно.
Наталья Влащенко: Женя, Ви повернулись же на Україну не на один день, наскільки я розумію.
Евгений Рыбчинский: Я на 2 місяці повернувся
Наталья Влащенко: На 2 місяці… А будете працювати? Маєте якісь тут проекти?
Евгений Рыбчинский: В мене три проекта. Один з них, він широко відомий, і реклама йде. Це авторський мій концерт в “Україні”, 22 жовтня…
Наталья Влащенко: … який не відбувся свого часу…
Евгений Рыбчинский:… який не відбувся через Майдан. Коли у людей зовсім інше в голові і в сердці, а тут пісні і пляски.
Наталья Влащенко: Ну, я думаю, що Ви вірно поступили, коли перенесли.
Евгений Рыбчинский: Але я нічого не втратив, тим більше, що та аудиторія, яка стояла на Майдані, вона буде у мене на концерті, бо та риторика, яка буде зі сцени вимовлюватись – вона вся майданівська, практично. Ні. Без гасел звичайно
Наталья Влащенко: Ну, зрозуміло.
Евгений Рыбчинский: Сьогодні ми вже домовились з Семеном Горовим – він буде режисером концерту, я думаю, що це цікаво буде не тільки по контексту, а цікаво, ще й по формі. Я так сподіваюсь. Для мене це дуже важливо. Це перший проект. Другий проект, я вже так вкрадці сказав – це документальний фільм. Він буде такий документальний, як роблять Бі-Бі-Сі. Трошки радянська документалістика. Він буде частково ігровий, а частково документальні хроніки, частково…
Наталья Влащенко: Про що цей прект?
Евгений Рыбчинский: “Київська Русь. Війна за спадщину”
Наталья Влащенко: А хто інвестує його?
Евгений Рыбчинский: Починаю я з власних грошей. А далі, сьогодні вже є американська компанія, яка зацікавлена. Я мушу на тому тижні презентувати їм проект. Вони будуть розглядати. І є людина в Кабміні, яка зацікавилася, каже: “Ух ти! Це вже ідеологія”. Я кажу: “Ви знаєте, у нас просто ідеологією в країні за 23 роки ніхто не займався”. Якщо б займався – Ви правильно сказали – не було б Криму, і зовсім інші стосунки були б із Сходом. Бо, якщо б вони знали, що вони частина Чернігівського князівства, а не Московії, там, і т.д., і вони б зовсім по іншому до цього ставились.
Наталья Влащенко: Я думаю, можливо, я дуже наївна, я, думаю, що це і зараз можна було зупинити, якщо б туди, в перші же дні, коли це почалося, приїхала, там, “Свобода”, приїхало б дуже багато і сказали, – хлопці, да ви шо?
Евгений Рыбчинский: Що ви робите?
Наталья Влащенко: Да ми ж с вами. Ми з вами. Ми тут вийшли…
Евгений Рыбчинский: 100%. Їм помстилися. Я вважаю, що їм помстилися за Януковича. Чомусь всі вважають, що Янукович со товарищі, це весь Донбасс.
Наталья Влащенко: А, хто так вважає, Женя? Я не знаю. Я так не вважаю.
Евгений Рыбчинский: Всі. Читаю ФБ, всі раді, що там відбувається. ” А це вам за Януковича”
Наталья Влащенко: Я не важаю, що Донбасс – тільки з гопників, і сотоварищей Януковича. Ну, що ви, 4 млн. людей. Як це так може бути. Там є прекрасний театр опери і балету, наприклад,…
Евгений Рыбчинский:…культурна еліта там є…
Наталья Влащенко:…там є джазові музиканти, супер, …
Евгений Рыбчинский:…спортсмени..
Наталья Влащенко: …університет …ну, чого? Нормальні люди так не вважають.
Евгений Рыбчинский: Скільки нормальних людей, як ви вважаєте, є в Україні?
Наталья Влащенко:Я вірю, що багато. Я вірю в це. Я вірю в це.
Евгений Рыбчинский: Я теж сподіваюсь.
Наталья Влащенко: Інакше, просто, немає сенсу тут лишатися.
Евгений Рыбчинский: Але, як писав великий поет, “без надії сподіваюсь”. Розумієте, ви у мене питали до того про Америку, там є культура. Це нічого спільного з освітою не має. Вони менше освічені, можливо, в більшості, ніж наші люди. Наші освічені – читали Толстого, Достоєвського, але це нічого нашим людям не дало. У тих є культура. Культура – зустрітися, привітатися. Культура зупинитися, коли переходять дорогу. Там є такт, чого не має у нас. Там є повага один до одного, і до себе. У нас не має ні того, ні іншого. Я вважаю, що це треба виховувати, це виховуєтяся і через ідеологічні якісь речі, також. Просто цим треба займатися, і щоб цим займалися саме фахівці. А фахівців у нас – раз, два, і, так би мовити, прорахувався, все.
Наталья Влащенко: Я вважаю, що треба йти і, знаєте, взбивати молоко, іншого шляху нема.
Евгений Рыбчинский: От, я приїхав, власне, для цього. Може, сьогодні, я і потрібен країні.
Наталья Влащенко: Дивіться, Майдан став вбивцею багатьох партій. Ну, я думаю, що багато з них не буде реанімовано. І сьогодні така пора, коли будуть нові партії формуватись, коли прийдуть нові політики. Хто з тих політиків, яких, ми з вами знаємо, на сьогодні, вам здається перспективним, вважається?
Евгений Рыбчинский: Ніхто.
Наталья Влащенко: Ніхто? Навіть Ляшко, у якого росте рейтинг?
Евгений Рыбчинский: Ви знаєте, я його не дуже поважаю, але дуже люблю. Знаєте, от, таке буває.
Наталья Влащенко: Буває. Він- пассіонарій.
Евгений Рыбчинский: Я навіть захоплююся, бо він пассіонарна людина. Ми неоднократно з ним зустрічались, він дуже поважає нашу сім’ю. Він намагається здаватися таким простачком, тіпа з народу, а насправді талановитий і, якби це сказать, він своїм інвесторам показує зуби вже зараз, а завтра він з’їсть їх. Я вірю в те, що він з’їсть.
Наталья Влащенко: Ну, зрозуміло, він стане – великий, так?
Евгений Рыбчинский: Але радикальні партії, розумієте, в світі не виживають. Йому, або треба буде з часом, коли він,там, набере пул, ну, там, 20%, зміняти формат, а для цього потрібен буде вже і реформатор внутрішній, не з точки зору форми, а з точки зору контенту, тобто, ідеолог цього всього процессу. А яка ідеологія у радикалізму – терроризм.
Наталья Влащенко: Ну, я вважаю, що Ляшко думає, що він буде більш гнучким, ніж Олег Тягнибок.
Евгений Рыбчинский: Тягнибок взагалі не гнучкий.
Наталья Влащенко: Який волею долі попав на “шару” практично, в загально національну політику і не зміг тут втриматися, тому що абсолютно не аналізував, де він знаходиться, навіщо, і не розумів, що таке країна. Тому, що яби він це розумів, то Фаріон була би виключена після першогож ії екстемістського..
Евгений Рыбчинский: Ії не взяли б взагалі в партію.
Наталья Влащенко: Да. А як взяли, то повинні були показатєльно “надєть наручники”, ну, образно.
Евгений Рыбчинский: Знаєте, є такі речі, і я з вами абсолютно погоджуюсь, і хочу просто додати, що є речі, вот, в біографії, які свідчать про багато чого. Я народився в 69-му році, був в комсомолі, тільки для того, щоб вступити в університет, бо мене попередили, що я не вступлю. Я до кінця 10 класу не вступав в комсомол. Вважав, як віруюча людина, що це бісовська тема. Потім мене тягли в партію. Я сказав, вибачте, туда, я точно не піду. Якщо людина була в КПРС, то це карьєрист 100-процентний, ну, ви ж розумієте прекрасно? Я не засуджую, вони думали, що так буде завжди. Це людина, яка поступається своїми принципами. Фаріон була в комуністичній партії. І це скрила. Вона, знаєте, це так заховала, тіпа, ніхто не побачить, це підняли на грунт…
Наталья Влащенко: Присипала хлорочкою, так, зверху.
Евгений Рыбчинский: Хлоркою, так, знаєте, нафталінчиком. А потім, хлоп. Їй кажуть, дівчинка, ви ж були цей, з бантіком…
Наталья Влащенко: А вона каже,- хто, я?
Евгений Рыбчинский: Каже, хто, я? Знаєте, як Клінтон, як йому сказали – дівчинка ж вам зробила дещо. Він каже – мені? Хто? Ота? Перший раз бачу. А потім з’ясувалося, да? Я думаю, що брехати не можна. І Тягнибок попав на тому, що брехня була з самого початку. Така ідея, націоналістична ідея, вона може бути жива в будь якій країні. Навіть, в країні мультінаціональній. У нас…дивіться, як вона взяла і закрилася, тільки через кадрове питання. Ви абсолютно праві.
Наталья Влащенко: Судячи з ваших постів, ви вважаєте, що поет в Україні, “больше, чем поэт”. Що я маю на увазі. Ви досить енергійно обговорюєте позицію Лорак, Потапа- Насті, Повалій і т.д. Зрозуміло, що я теж не захоплююся їх вчинками. Але ж дивіться. Якщо б там поїхали отримувати якусь там награду якісь там вчителі, чи лікарі, чи двірники, ну, було б по барабану, в, основному, це. А чому ми, ну, просто, таке значення надаємо…, ну, два попсових артисти – Потап і Настя. Вони готові, для того, щоб зібрати кассу – зняти штани, надіти штани, відрубати собі ноги, голову приставити іншу. Артисти, вони, так завжди жили. Чому ми так болісно переживаємо? Вони ж – нє властітелі умов. Чому ви вирішили, що артисти повинні бути, там, совістю нації, чи володарями наших умів, чи ще щось таке?
Евгений Рыбчинский: А хто так вирішив? Я так не вирішував ніколи.
Наталья Влащенко: Ну, дивіться. Супільство відреагувало на це.
Евгений Рыбчинский: Відреагувало відразу. Справа в тому, що люди, які забираються на лобне місце, на Голгофу, їх бачать всі. Бо це на горі. Люди вважають, що ці люди – особливі. Але люди не розуміють, що вони особливі, наприклад, голосом своїм, бо Таісія Повалій – це особливий голос, але не особлива особистість. Це треба розуміти.
Наталья Влащенко: Чи Вєра Брежнєва. Ну, Вєра Брежнєва стала артисткою, завдяки міліонам свого колишнього чоловіка…
Евгений Рыбчинский: Не будемо казати, про шо…
Наталья Влащенко: …і формам тіла. Чому вона має бути володарем…
Евгений Рыбчинский: Справа в тому, що Потап і Настя і Лорак, це різні речі. Справа в тому, що Потап і Настя – це справжній шоу бізнес, 100процентовий, 100процентна попса, і він ніколи не претендував на українскість. Тому, зняли вони штанці, надів він на голову шлєма, чи щось там іще, вона зняла все з себе, це ніякого відношення до України і українського, не має. Тим більше, він не називається Потапенко, він називається Потап. Це не дуже українське. А вона – Настя. Ви багато бачили Насть, тут, у нас, в Україні. Я думаю, що інша справа – Лорак. Бо Лорак для України і Україна для Лорак зробили дуже багато. Їі дуже любили. Вона, як, знаєте, як національна лялька. От, лялька, в національному костюмі. І тут національний костюм з неї зняли.
Наталья Влащенко: Ну, Женя, це її рішення. Вона так вирішила. Вона вирішила, що їй потрібні ці два самовари. Вона поїхала.
Евгений Рыбчинский: Я взагалі ії не засуджую. Взагалі не засуджую. Розумієте, яка ситуація. Якщо б вам, наприклад, як кращій журналістці країни, пишучій російською мовою, дали б в Москві якусь премію, не з рук Путіна, чи там когось, а з рук, умовно кажучи там, Троїцький би вручив, ви би не поїхали?
Наталья Влащенко: Ви питаєте, що я б зробила? Я би не поїхала.
Евгений Рыбчинский: І я б не поїхав.
Наталья Влащенко: В цих умовах – ніколи.
Евгений Рыбчинский: Розумієте, я б теж не поїхав. А у людей – це смисл їх життя. Все життя вони…
Наталья Влащенко: Ви розумієте, сам факт – інтервенції, поміняв наші стосунки. Він поміняв.
Евгений Рыбчинский: Тоді чому дивуватися, якщо народ так встав на захист своїх інтересів і не сприйняв Потапа. А о Повалій я вже мовчу.
Наталья Влащенко: Я просто кажу про те, що не потрібно перебільшувати їх роль в нашій історіі. І в нашому бутті.
Евгений Рыбчинский: Тоді, скажіть мені будь ласка, чому я як тільки приїхав в Україну, ввімкнув радіо, їдучи з Борисполя додому, і, тільки, ці артисти в ефірі.
Наталья Влащенко: Це наступне питання. Як ви вважаєте, зараз вже змінилася ситуація. Зараз російські співаки сюда не їдуть, тому що вони бояться, тому, що їх ніхто не хоче тут слухати і т.д. Це, надовго, по-перше? Тому, шо мені вже казали, от Скрипка мені сказав, – та, скоро знову будуть їхати. Це якось поміняє ставлення менеджменту радіостанцій до ефіру? Вони перестануть ротіровать російських акторів, співаків?
Евгений Рыбчинский: Риба гниє з голови. Якщо їм поставили таку задачу, вони її просто виконують. Я не думаю, що володарі цих радіостанцій, вони стоять поза процесу ефіру. Вони завжди коректують інформаційні блоки, кажуть, що їм подобається, що їм не подобається. Наприклад, є “Русское радио”. Ну, як “Русское радио” може бути в Україні? Ну, як воно може бути в Україні? Його не може бути в Україні! Принципово. Просто принципово! Це мусить зробити нацрада. Вона має сказати, – будь ласка, вам дається, там, місяць, на те, щоб змінити позивний. І назву радіостанціі. І все. Назвіть це – Київською Руссю. І все. І будете віщати що завгодно. Але справа в тому, що в ефірі тільки руський контент. Тільки російський– і все.
Наталья Влащенко: Ну, в принципі, мені здається, що сьогодні ми маємо більше вимагати від тих людей, які формують якісь сенси, і від тих людей, від яких щось залежить, таких як, скажімо, – хазяї радіо, телеканалів, і т.д.
Евгений Рыбчинский: А ми їх, навіть, не знаємо
Наталья Влащенко: Вони, от вони, мають відповісти за те, що відбувається в єфірах. А, от, уже поїде Потап за самоваром чи ні… “Это матери-истории по барабану”.
Евгений Рыбчинский: Наталочко, сонечко. Вибачте, будь ласка, ми з Вами знаходимось на “112 каналі”. Він… він належить Захарченку. Ця людина…
Наталья Влащенко: Я цього не знаю. Я в цьому не впевнена.
Евгений Рыбчинский: А я впевнений!
Наталья Влащенко: Так
Евгений Рыбчинский: Бо по документах у мене теж… у мене партнером на одній з радіостанцій була одіозна фігура і, звичайно, у мене в документах ніде це не значилось. Справа в тому, що де факто – одне, а де- юре – зовсім інше. Ну, хто у нас є володарем засобів масової інформації? Люди, які були причетні до бюджету, які крали у великих розмірах, тому, що ви ж прекрасно розумієте, Ви самі тягнете все життя журнал. Все життя! Якби Вам дали якусь дотацію, – Ви б давно уже п’ять журналів зробили. Я просто впевнений. Були б сайти, було б дуже багато, з Вашою, як сказать, з Вашою і харизмою, і натхненням, і енергією, вже б давно було багато… Але, Ви – тянете. А ці не тянуть. Їм дають гроші, і вони існують. Так само, як і канали Пінчука, так само, як і канали Ахмєтова і т.д. Ви ж розумієте прекрасно! Вони купують Нацсовєт, Нацради. Їм дають нові, і нові частоти…
Наталья Влащенко: Ну, отже це питання, яке ми маємо, суспільство має поставити…
Евгений Рыбчинский: Їх настільки багато, що суспільство само їх не вирішить.
Наталья Влащенко: Реформа. Реформа…
Евгений Рыбчинский: Треба обов’язково лікувати голову. Голова не має гнити. Вона має нормально працювати і виробляти правільні рішення. І прийняти якусь пілюлю. Пілюля називається – українізм!
Наталья Влащенко: Для початку треба створювати таку ситуацію, щоб всі ЗМІ відкрили свій реєстр і показали своїх інвесторів, свої доходи, і свою бухгалтерію.
Евгений Рыбчинский: Прекрасно. У світі так є.
Наталья Влащенко: Для початку… Я думаю, що це може бути початком реформи медійної. А тоді можна вже говорити про свободу слова і інші речі. Женя, я знаю, що … мені сказала моя гостьовая, яка задавала вам ці питання, що Ваша улюблена книжка – це Біблія. Да? Ви кажете, що ви були віруючою людиною зі школи. А Ви бачили, по всьому Києву такі стоять, бігборди, гдє…
Евгений Рыбчинский: На чорному фоні…
Наталья Влащенко: Да-да, де розказано, що буде з нами з усіма…
Евгений Рыбчинский:… із староруським шрифтом…
Наталья Влащенко: Да-да-да.
Евгений Рыбчинский: Наче кеглями, такими, от, намальовані якісь речення
Наталья Влащенко: Да.
Евгений Рыбчинский: При чому, знаєте, маргінальні фрази, тобто, не ті, що піднімають дух нації, а навпаки…
Наталья Влащенко: Да. Погрози.
Евгений Рыбчинский: Погрози.
Наталья Влащенко: Кажуть, що ті бігборди виставила людина, ну, олігарх, яку інший олігарх назвав – “сука православная”
Евгений Рыбчинский: Ну, ми знаємо, хто це.
Наталья Влащенко: Да-да. Як Ви ставитеся до таких речей? Як Ви вважаєте, це може бути іллюстрацією пошлості, вобщє чєловєчєской?
Евгений Рыбчинский: Я думаю, що це є свідоцтвом того. Це – перше. Друге – це, як би вам сказать? Віруюча людина, вона навіть може хрестик не носити. Бо віра, вона дає мотивацію для добрих вчинків. А, те, що зроблено, це вже зле. А все, що зле, воно не від бога. Значить, ця людина – від диявола. Треба просто розуміти, на якій меті це робиться. Це робиться для того, щоб ті віруючі люди, які вірять, як вся Росія вірить в церкву, а не в бога, щоб вони схаменулись і почали якось, знаєте, на Росію дивитися, це ж російською мовою там все написано, вже іншими очима. Дивитися, так, тіпа, ні, ми може, дійсно, щось не так робимо? Є дві речі – це страх і сумнів, які руйнують націю. Ми мусимо бути безстрашними і безсумнівними. От.
Наталья Влащенко: Що ж, з нами сьогодні був Євген Рибчинський, людина, яка точно знає, що не обов’язково носити хрестик, для того, щоб бути людиною віруючою, і людиною глибоко моральною. Дякую, вам, Женя, за розмову, і я сподіваюсь, що ви ще будете у нас не один раз.
27.07.2014 Джерело: http://tv.112.ua