Ми дотримувалися простого принципу: скрізь слухати місцевий ефір.
Цього літа я перетнула багато кордонів, їдучи на електромобілі від Києва і до Монако. Це була особлива подорож, що мала на меті популяризувати екологічний і дешевий в експлуатації вид транспорту (ми безкоштовно заряджалися, мандруючи від розетки до розетки, і так через усю Європу).
А ще хотілося розповісти світу, що Україна – теж сучасна. Адже що у Франції, що у Словаччині, електромобіль – новинка, всі підходять, розпитують, дивуються. І десь на підсвідомості їм лишається синьо-жовтий прапорець, приліплений до безшумного нового авто.
Але колонка не про те. Розмова – про музику.
Коли довго їдеш трасою, спершу вичерпуються усі гарячі теми для розмов. Потім у салоні запановує тиша, і всі на деякий час лишаються наодинці з собою. А потім приходить музика. Найпростіший спосіб її роздобути – радіо.
Ми дотримувалися простого принципу: скрізь слухати місцевий ефір. Мова за мовою: польська, німецька, словацька, італійська, французька – накочувалися хвилями, прискорювали роботу мозку. І поступово я зрозуміла: кордони Європи (такі символічні, лише непомітні таблички обабіч) насправді проходять по мовах і по музиці.
І що розвиненіша країна – то якісніше наповнення ефіру. Закон спрацьовував у ста випадках зі ста. Франція, Австрія, Словенія – на яку мелодію не натрапиш, хочеться зупинитися і послухати. Якщо рок – то вже рок, вимірений, чіткий. Якщо класика – то класика (от їдеш собі Віднем, а з динаміка лунають оперні арії, перемкнеш – канал культури, перемкнеш – хороший джаз, перемкнеш – дискусія про історію…)
Словаччина насмішила. Уявіть собі національне радіо, фольклорні колективи і Павло Зібров на ефемках. Ну десь так і було.
Польське “Радіо злоте пшибоє” тішило слух цілком зрозумілими розмовами і ретро. І, до речі, у Польщі (як і в решті країн) на радіо скрізь називають автора й композицію. А от у нас я колись натрапила на місцеве жлобство – якщо хочеш дізнатися, хто співає, – надсилай платне смс.
Капець почався ближче до України – коли наш приймач уловив вітчизняну хвилю. Після трьох тижнів Європи перша російська попса просто била по голові. Ех, я добре було у просторі, де аніжоднісінької російського непотребу в ефірі… Тіло відчищається, як від шлаків.
Коли перетнули кордон під Ужгородом, ефір посірів. Устигай тільки перемикати – ця попса, здається, всюдисуща. І мало того, що вона неякісна – так і вколисує ж, холєра! Одноманітні мелодії, нудний ритм – і водій уже куняє. Скільки разів перевірено – якщо довго в дорозі, особливо уже по темряві, треба якісну музику. А найкраще узагалі класику – вона, як верлібри, різноманітна, містить ритми несподівані і різні за тривалістю. Найкраще рятує від нічної аварії саме класика.
На Львівщині було дві-три хороші станції з українською та західною музикою, але, на жаль, вони місцеві, і далеко не діставали. А тоді почався сірячок, навіть добірка іноземних композицій завжди хилилася у бік попси. А у Києві взагалі нічого було слухати, а блатняку – хоч завались. Принаймні наш пересічний приймач нічого толкового не виловлював.
От недарма на Заході існують усі оті ґранти-авторське право-стипендії-резиденції для митців. Правильність конструкції (де на вершині – малозрозумілий авангард, а далі – фестивалі, тури в маленьких містечках, мережа бібліотек і галерей…) – має дуже практичні наслідки. У країнах, які культурною політикою переймаються, що естетика за вікном, що естетика у радіоефірі – на око значно вищого рівня.
І на завершення розповім кумедний епізод. Їдемо ми крізь словацьке село, уже ближче до України, і раптом якісь незрозумілі звуки долинають іззовні. Відкриваємо вікно і… уздовж усієї центральної вулиці, щоп’ятдесят метрів, динаміки – а з них буквально горлає народна пісня, причому українська, із діаспорним акцентом. І пораються коло будиночків пересічні мешканці, а їм, прямо над головою, – оце. Не знаю вже, звідкіля та мережа динаміків, ніби з фільму про минуле. І що думають про це мешканці. Може, їм подобається?
Сподіваюся, колись, подорожуючи Україною, я зможу чути по радіо, наприклад, “Дах дотерс” чи “Один в каное”. А презентація української культури за кордоном відбуватиметься точно не через гучномовці.
Олеся Мамчич, 24.07.2015 Джерело: http://vysnovky.com