«Довкола гасла, гасла, гасла, а думка гасне», – Костя Шишко. Що ж тоді може стати джерелом натхнення, інспірувати до чину? «Без музики, – казав Тичина – в Україні революції не зробити». А Микола Шлемкевич підтверджував: найбільша духовна революція України, її християнізація, відбулася під впливом співу. На думку Джімі Хендрікса «Якщо і можна щось змінити в цьому світі, то тільки з допомогою музики…». Одначе україномовних творів в ефірі – менше третини. Спробуйте, приміром у чартах української компанії ФДР «Радіоцентр» серед десяти найпопулярніших пісень знайти бодай одну українську. Примітивною попсою чи «блатняком» вас нагодують у громадському транспорті. Водій маршрутки з символікою ВО «Свободи» у Львові слухає привселюдно радіо «Шарманку», попса дає про себе знати в наукових установах та вишах… Сучасну музику не «вилікувати» з допомогою культурної політики, підтримкою певних напрямів. Хто вірить у таку можливість, не розуміє функції музики в людському житті, переконаний відомий австрійський музикознавець Хоненкурт. Кожен композитор пише, хоче він того чи ні, згідно з вимогами духовної ситуації своєї епохи. Потребу в музиці людям підказують реалії, в яких вони живуть. Безправність, несправедливість, приниження і тривога, мабуть, зумовлюють саме такий музичний вибір.
Усе мистецтво є політичним, зокрема й музика. Цю думку майже одночасно у Львові та Києві розвивали відомі британці: куратор першого київського бієнале сучасного мистецтва «Арсенале-2012» Девід Елліот та кінорежисер Тоні Палмер. Автор понад 120 фільмів зазначає: «Якщо хочете знати, як жилося за Сталіна – послухайте музику Шостаковича».
Придивіться до українських акторів та музикантів у російських пропагандистських фільмах. Йдеться про «Ми з майбутнього-2», де в ролі поганого бандерівця – Остап Ступка, а музичним супроводом – пісні Вакарчука. Українські митці «легалізували» російське бачення української історії.
Більшовики майже одразу усвідомили загрозу, яку становить українська пісня і спробували назавжди перервати давню музичну традицію. Після з’їзду народних співців Радянської України понад 300 кобзарів та лірників канули у Лету поблизу Харкова.
У 60-70-х роках чимало західних музикантів, зокрема Джон Леннон, Джімі Хендрікс, Роджер Вотерс та композитори-класики засуджували хижацьке ставлення політиків до світу, расизм, гендерну нерівність, кровопролиття. Антивоєнний рух хіпі, асоціальних панків живила музика, яку не можна було почути по радіо чи побачити на телеекрані. А починалося все із Newport Folk Festival та Monterey Pop Festival, попередників Woodstock.
Якби ВІА «Смерічка» чи «Кобза» переспівали вірші Василя Симоненка та Стуса, ми могли б говорити про українських «Jefferson Airplane» та «Creedence». Та ці надії були поховані після смерті Володимира Івасюка. Страх влади перед музикантом, який здобув всенародне визнання, міг стати причиною його загибелі. У 1981 році міліція зупинила виступ легендарних «СуперВуйків» у Львівській школі № 60: рок-гурт був відомий своїми каверами пісень Led Zeppelin, Nazareth, Deep Purple. І школярі вийшли на вулиці із гаслами на кшталт: «С**в пес на КПРС» тощо.
У поляків був Чеслав Нємен з піснею «Dziwny jest ten swiat», яка мені нагадує «Imagine» Джона Леннона. У 70-80-х на гастролях польських рок-музикантів концертні зали українських міст були переповнені.
Провісником національно-культурного відродження кінця 80-х стала співана поезія з «Оберегів». Бурхливий потік політичного сарказму, іронії та соціального протесту намагалися стримати комсомольські організатори «Червоної Рути» 89 року. Не вдалося! Лауреатами українського Вудстоку стали «ВВ», «Кому Вниз», «Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка» та інші.
Під час Помаранчевої революції «Вставай» Океану Ельзи, «Україна» Тараса Петриненка прозвучали з новою силою, а пісня «Разом нас багато» стала символом революції.
Музика прискорює серцебиття, розширює зіниці, пришвидшує дихання. Дослідники з медичної школи університету Пітзбурга стверджують, що на відміну від візуальних медіа, музика є потужною соціальною силою, яка увиразнює власну ідентичність, пам’ять (в тому числі колективну) та настрій.
Музика нагадує спусковий гачок, який змушує стиснуту у кожного з нас емоційну пружину в певний час вистрілити. Якщо до 90-х років влада глушила паростки вільної музики, то сьогодні цю справу продовжує 
так званий «ринок». Власники українських медіа заважають людям акумулювати злість та невдоволення, що можуть вилитись у серйозні протести. Злодійські пісні та російська попса стали ознаками не тільки поганого смаку, але й фактором, який підказує моделі пасивної поведінки.
І все ж музика, з-поміж усіх розваг, є найважливішим чинником, який формує молоду особистість, пише журналіст The New York Times Тара Паркер-Поуп у статті «Під впливом…музики?».
Справжніх митців єднає відвага свідчити правду, але чи не боїмося ми почути й зрозуміти їх?
У фільмі «Спартак» Стенлі Кубрика є епізод, в якому до повсталих рабів приєднується поет, чий талант у загартованих гладіаторів викликав лише посмішку. Та почувши його пісню, Спартак сказав напередодні бою: «Я був до тебе несправедливим… Є час для битв і для пісень, він саме настав, навчи нас співати».
Чарівною грою на свирілі (флейті Пана) легендарному Орфею вдається закликати сполоханих зневірених людей до будівництва мурів міста (читай => держави) у драматичній поемі «Орфеєве Чудо», що увійшла до «Триптиху» Лесі Українки поряд із апокрифом «Що дасть нам силу?» та поемою «Про велета». Леся Українка вірила у велику місію мистецтва, яку продовжують Тарас Петриненко, Тарас Чубай, Андрій 
Середа, Марічка Бурмака та багато інших співців.
Пам’ятаєте, як львівський стадіон стихійно заспівав Гімн України під кінець нічийної гри Україна – Австрія? Чи перекинуться запальні пісні з футбольних полів на майдани?
Анестезія все ще діє… Нас намагаються переконати: коли нема співця, прослухаєш і горобця. Але стихія народного духу раз-по-раз виривається на поверхню.
Урочище Гряда поблизу Світязя, близько півночі. Із літніх ресторанчиків гримить “Владімірскій централ”, “Я тебя бум-бум-бум,ты меня бум”. І раптом тиша й темрява… нестало струму.
За якусь хвилину з вулиці озвалося десятками голосів: “Слава Україні”, “Смерть ворогам”… Ті, хто мить тому розважалися під російський шансон дружно затягнули: “Там під Львівським замком…”, “Ой хмариться-туманиться”.
© Богдан Ворон