С Марией Бурмакой говорим о роли творческого человека в жизни общества в сложные времена.
СТЕНОГРАММА ЭФИРА
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Добрый вечер. Вы слушаете Радио Вести, это программа “Диалоги”, меня зовут Юлия Литвиненко. В рамках нашего любимого проекта, мы представим нашу любимую певицу. Мария Бурмака, народная артистка Украины, вот так вот фамильярно я сказала. Здрасьте.
Мария БУРМАКА, певица: Добрий вечір. Я, навіть, не знала, Юлія, як вітатися в таких ситуаціях, коли ти знаєш людину довго, коли знаємо один одного дуже довго. Думаємо як би ці формальності, всі, так…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Мені дуже важко, тому що я думаю, як би так себе не видать, і одразу в перших рядках свого монологу не сказать “ви не уявляєте, яка вона класна”. Давайте тепер ми поговоримо про те, що Марія Бурмака, уроженка Харківщини.
Мария БУРМАКА, певица: Так. Я народилась в Харкові.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Як ви почуваєте себе, коли чуєте час від часу, що вибухи лунають то в Харкові, то в Одесі. Що відбувається світом? Кажуть, що поет завжди більше, ніж поет. Якесь відчуття або, навіть, передчуття якоїсь важливої історичної миті зараз в вас є? В вас є відповідь на питання, що з нами буде?
Мария БУРМАКА, певица: Немає такої відповіді ані в мене, ані, напевно, ні в кого зараз. Взагалі, це рік, минулий рік, чотирнадцятий, зараз п’ятнадцятий, який наступив. Загальний стан, що ми живемо під час війни. Ми, хто може, той робить, що може. І ворог спочатку був біля кордону, зараз ворог на території нашої країни. Йде справжня війна, ми називаємо її АТО, і цьому теж є причини, насправді. Але загальний стан, ну, ти не знаєш, що буде. Ти не знаєш, що буде. І, от, власне, ці останні події, які вже стосуються Харкова, знаєте, Юля, я не розділяю, насправді. Да, я народилась в Харкові, це місто дуже добре знаю. І я такі речі знаю, люблю з Харкова, так, як запах асфальту після дощу біля мого дитячого садочку. Аби ще якісь такі моменти, тобто це місто, яке я люблю, словом. Але гірко, що там відбувається це, але гірко, що відбувається в Донецьку і Луганську, тому що це міста теж в яких я була, в яких я давала концерти, де люди співали разом зі мною. Насправді, що буде і як буде – я не стратег, я маю розкіш не від… Знаєш, от як от знайде деякі публічні люди, вони кажуть, що вони мають свою думку с приводу всіх питань. А, насправді, деколи не знаю і навіть уникаю відповіді, бо я справді не знаю. Я знаю, що в цей час просто не можна бути осторонь і не можна бути байдужим. Тому моя діяльність – це протягом минулого року, це близько сорока благодійних концертів з різною метою. Це були концерти і в АТО, це були і виступи в госпіталях. Але в той же час це, буквально, двадцять восьмого чи двадцять дев’ятого січня, це дитяче свято для дітей-біженців на Фролівській. Але це і допомога сбору коштів для дітей-інвалідів, Меджибирський, Ладижинський дитячі будинки. Або онкохворих дітей для фонду “Таблеточка”. Тобто, просто робити щось хороше – і це дасть не зійти з розуму. От, в мене такий рецепт зараз на цей час. А що буде? Звичайно, як і всі, я малюю оптимістичний сценарій, але будем жити, будем бачити.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А це таке, я навіть не знаю, як сформулювати питання, але скажіть, чому так відбувається? Чому той, хто співає, той, хто віршує, змушений час від часу, історія спонукає до того, щоб дати відповідь на питання “А с кем вы, деятели культуры?”. І як пояснити, чому одні займаються доброчинністю, а інші відпочивають на Сейшельских островах?
Мария БУРМАКА, певица: Знаєте, тут немає в мене, так само, відповіді. Я можу просто сказати, що якщо ти займаєшся творчістю, якщо ти пишеш і віймаеш емоції з себе. І ти реагуєш на світ, який навколо тебе, то це спосіб життя, і це зараз я кажу насамперед про музику, а не про громадянську активність, то ти пишеш про те, що навколо. І ти, це тебе хвилює. Тобто, в принципі, якщо говорити про музику, таку, ну скажем так, популярну, шоу-бізнес, то дуже мало тем, взагалі, піднімається. Не піднімаються, взагалі, жодні соціальні теми, щось більш глибоке, да. Це все вважається більше музика для дорослих, більш глибокі теми. Так сталося, що в нашому просторі інформаційному, музиці іншій місця немає і не було. Можливо, в цьому, саме тому ми так само і програли цю інформаційну війну.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, чому місце Давіду Йосиповичу Кобзону знайшлося в новорічному шоу?
Мария БУРМАКА, певица: Я маю на увазі, я вам кажу про музику, якогось, музику зі змістом. От таким, не тільки маю на увазі українську музику, да. Там, патріотичну якусь музику, громадянського звучання. А і інші пісні, да. От, наприклад, в мене є пісня на, попросив мене перекласти Пітер Яро, американський славетний музикант. “Не смійся з мене”. Пісню в американських школах вчать. Не смійся з мене, мені болить. Ти уяви собі хоча б на мить, що я – це ти, а ти – це я. Весь наш світ лише одна сім’я. Для таких пісень в нас теж місця нема. Так що це про музику, чому інші не відзиваються на події часу, а хтось відзивається, я в тому числі. Тому що я так пишу, інакше не можу. Те, що мене хвилює – те в моєї музиці. А громадянська активність, тут теж. Ну, як можна судити, да, от, когось іншого, я не знаю. У кожній людині є совість. І кожен вчиняє так, як підказує людині совість. Якщо в людині совісті нема, то вона, відповідно, нічого не підказує. Я роблю так, як моя совість мені підказує. Багато людей інших так само. Якщо є люди, які захищають кордони Батьківщини – їм холодно і, можливо, в них чогось не вистачає, то люди, в яких є совість, намагаються допомогти. А вже потім, до речі, кажуть, що держава повинна, або хтось повинен. Перший крок це допомогти. Тому давати оцінку іншим людям – це інші люди, їхнє життя, їхня совість потім їм щось скаже або не скаже.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Так вважалося завжди, що Харків – це російськомовне місто. Це міф?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, в Харкові, насправді, була одна українська школа, всього. В яку мене спочатку віддали, в другий клас. але вона була далеко від дому, і там чомусь мене тато вирішив віддати в другий клас, бо я була підготовлена. Але важко була англійська в другому класі і водити важко мене було туди, Я так розумію. І віддали в школу біля дому, російську школу, яку закінчував і мій тато. Мій тато так само харків’янин і його вчителі, які вчили його, деякі з них вчили і мене. Тобто, в Харкові ніколи не було, можливо, до речі, і нажаль, от, такої українізації, якою всіх лякають на сході України. Але, знаєш, Харків взагалі він все одно місто української культури. В Харкові українську культуру нищили. В двадцятих, тридцятих роках, тридцять сьомому році. Театри, літературу, все те, що починалося в Харкові. Поети, потім назвали розстріляне відродження, урбаністичний стиль в архітектурі, мистецтва, театр Курбаса. Це вже в Харкові і знищувалося. Може в цьому є причина того, що в Харкові дуже багато і людей, які раптом ставлять свої питання “Хто я?”. І розуміють, що моїх предків, людей тут жили, які намагалися відроджувати культуру, робити культуру модерну – їх просто знищили. І я повинна або повинен на прикладі свого життя цю культуру зберегти. Я так розумію, шо щось подібне, злам свідомості, відбувся в мого тата. Який почав, він закінчив історичний факультет, він почав вчити українську мову, коли я вже народилася. І мене почали вчити українській мові в чотири роки. І с того моменту моя сім’я, наша сім’я була українською сім’єю, хоча ми жили в центрі міста. Але я думаю, шо щось подібне прийшло до Олега “Фагота” Михайлюти з “Танок на майдані Конго”, до “Фоззі”, до Сергія Жадана, українського поета. Тобто, українських діячів Харкова, їх багато. І можливо саме тому, що сила дії спричиняла силу протидії.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ти брала участь і боролася за місце серед поважних членів Національного комітету з питаннь телебачення і радіомовлення. Ти мала би бути в складі цієї ради, членський ради. Ну, так сталося, що тебе там немає. Не знаю, добре це чи погано. Якщо тепер, озираючись на тот факт, що тобі треба було виносити догану, чи то своєму колезі Кобзону, чи то, власне, менеджменту телеканалу “Інтер”. На чию користь ти би голосувала?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, взагалі дуже складно сказати, що виносити своєму колезі Кобзону і якісь попередження, зауваження з приводу каналу “Інтер”. Тобто, я не бачу тут такісь, там, розбіжності з моїм світоглядом, насправді. Але я хочу сказати от що, я на даному етапі я справді, от, сиджу тут в студії і можу сказати “я не знаю, добре це чи погано”, чи я не потрапила в Нацраду. Чому я тоді хотіла потрапити туди, бо мені здавалося, що я є, ну, і в медіа авторитетна людина, досить немало зробила. Я усі документальні ці моменти, так само вони дотримані були. Аби там є повні вимоги, наприклад, викладання. Я викладаю в університеті, що я маю певну репутацію і певний моральний авторитет. І моя, ну, скажімо та, мій шлях і моя діяльність громадська дає мені можливість, ну, мати досить правильну думку в церні, власне, інформаційної політики. Чому, можливо, добре, що я зараз не там, бо я не знаю, яким чином, там є декілька досить таких, ну, людей, до яких я ставлюсь з повагою. Мені дивно, чому не приймаються якісь рішення, я розумію, що є певні складності навіть там в середині. Ці рішення не можуть бути прийняті, інакше…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А які би рішення ти ухвалили в першу чергу, ми про це поговоримо одразу після невеличкої паузи. Я не можу не скористатися нагодою. Нагадаю нашим слухачам, що ца Марічка Бурмака, наш гість сьогодні. Ми з нею ведемо діалог. І я думаю найважче було би мені втриматися і змушувати її відповідати на питання, а не дати можливості заспівати. Ми говоримо останній перед тиждень. Це вже останні дні новорічних та різдвяних свят. І є чудова в Марічкі пісня, яка зветься так “Він іде по воді”.
Мария БУРМАКА, певица: Так, це пісня називається “Він іде по воді”. І вона була написана, записана рік тому. І пісня, вона стала саундтреком тих подій, фактично, річної давнини. Бо я її написала, насправді давно, років десять тому. Пісня про Ісуса Христа. Але в ті моменти, коли ми записували інструменти і вголос я саме записувала двадцять четвертого, двадцять п’ятого січня. Коли вже були перші жертви на Майдані. І ця пісня для мене, вона залишається піснею про Ісуса Христа, і пісня про молитву. І про ті події, які були.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Це наша можливість ще раз згадати, хоча мені важко уявити, що хтось може коли-небудь забути все, що ми пережили тими днями.
Ми ведемо діалог сьогодні з Марічкою Бурмакою, народною артисткою України. І, ну, Марічка вже сказала, що ми давно знайомі. І ми, так, в нашому житті на “ти” звертаємося одна до одної. Але сьогодні я не можу і через повагу до її творчості, і через повагу наших слухачів, які завжди…
Мария БУРМАКА, певица: Дякую вам, Юлія.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ми, повертаючись всеж-таки, до питання національної ради. Я не виключаю, що коли-небудь всеж-таки ти зможеш там посісти місце, враховуючи твій досвід і твою викладацьку діяльність. І всеж-таки твою роботу на телебаченні, в тому числі. Скільки років ти віддала телебаченню? Ти підраховувала?
Мария БУРМАКА, певица: Я не можу сказати, що я працювала безперервно, але в перше це була програма “Культура, інформація, новини”. Це СТБ, тоді був такий канал. І це досить довго існувало, культурологічний тижневик, потім ранкова програма. З дев’яносто шостого року. З дев’яносто шостого рок, тобто, я переходила, уходила. Треба так само ж розуміти, що музика, ну, серйозне місце в моєму житті займає. І гастрольна діяльність, і концертна діяльність, так що тут, воно так, пунктиром іде. І телебачення, і музика. До останнього моменту, так само я робила таку дуже гарну музичну програму, “Музика для дорослих”. І це, практично, була програма неформатної музики. Неформатної, гарної, української музики. Якої в нас є дуже багато. І розумієте, якщо нема, якщо музика є, але вона не проникає в мас-медіа, її не бачать, то тоді, відповідно, ці групи, ця музика, вона, їй дуже важко розвиватися.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, це закон сучасного часу, якщо тебе не показують по телевізору, то, нібито, тебе і не існує.
Мария БУРМАКА, певица: Абсолютно, але така музика є. Талановитих людей багато. І в решті решт країна повинна цим людям помогти для того, щоб забезпечити, власне, ну, оцей свій пласт масової культури, пласт вищої культури, пласт живої музики.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Національний комітет з питання телебачення і радіомовлення міг би сприяти? Вот, ти згадала про ті рішення, які би ти могла ухвалити. От перші три кроки, що би ти зробила?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, мені, насправді, не хочеться казати, що би я зробила, оскільки я зараз не там. Тобто,я єдине, що працює Нацрадою розумію, що їм зараз не просто, бо від кожного великого холдингу там є представники.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Чудово, допоможемо їм, дамо підказку.
Мария БУРМАКА, певица: Але, насправді, я би їх би закликала звернути свою увагу на всі канали. До речі, не тільки на каналі “Інтер”, тому що на кожному із каналів, я розумію, що цім каналам, можливо, ну, складно, бо вони вже купили контент, вже є матеріал. Це все куплено. Але при наймі на культурну складову звернути увагу. Тому що у нас на “Інтері” було показане, ну, ідеологічно, фактично, ворожа програма. Тобто, от, люди, які захищають тих, їх то вбиває наших людей на нашій території, вони прекрасно співають. І прекрасно проводять час. Але треба сказати, що такі концерти або кліпи таких виконавців крутяться і на інших каналах. І цього багато. А українського, фактично, немає. Я не кажу зараз про мови, я кажу зараз про музику, культурні проекти, які створені на цій території. Дайте підтримку таким проектам.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, добре. Тут ми знаємо, що тепер час від часу ми звертаємося до відомих авторів і до їхніх сторінок на фейсбуці. Не можемо цього уникнути. І відразу після всього цього скандалу навколо “Інтеру” і Кобзону з’явилися повідомлення і такі. Такі пости про те, що, ну, а що ви думаєте, якщо ми будемо показувати концерти Іво Бобула, то що, українське буде популярніше. Давай ми скажемо про те, що в кожного ціна популярності різна. Наскільки українська музика інтегрована в європейську, світову музичну скарбницю? Як часто ти гастролюєш, скільки в тебе на рік буває концертів?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, я їзжу за кордон, тобто я, виступаю.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А крім того, що твої пісні знають американські школярі.
Мария БУРМАКА, певица: Ну, так це не моя пісня, це я переклала для України. А насправді тут не можна говорити. Знаєш, вот, я вступила в публічну полеміку на цей же мережі Фейсбука разом з Валентином Ковалем, генеральним продюсером каналу “М1”. І він сказав таку фразу, що коли ми ставимо українську музику, в нас телесмотрєніє падає на тридцять-сорок відсотків. І, насправді, можливо це і правда, якщо виміряти і зрозуміти, ну, взагалі, вот, я не знаю, це рейтингоутворюваючий цей механізм. Тобто, що це утворює рейтинг. Але ціна, взагалі, популярності – от російській артист, можливо, на нашій території популярний, так. Але ми прекрасно розуміємо, що експансія, взагалі, російської… Ми кажемо, ми програли інформаційну війну. То, вот, власне ми і програли її тому, тому що все це російська попса і була та м’яка сила, насправді, яка була на нашій території, рекламувалася і показувалася для того, щоби ці східні території російських солдатів сприймали би як рідних. Насправді. Тому зараз в цій ситуації, коли їдеться війна, так казати неможна. Тобто, так казати неможна, що ми закриємо на це все очі, ви не популярні. Лише через те ми будемо зараз це показувати. Мені здається, що в цій ситуації свій інформаційний простір треба захищати або врешті решт, ну, от є Національна рада. Вона повинна з цим розбиратись.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Як думаєш, чим скандал навколо “Інтера” може завершитися? Нічим?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, я підозрюю, що нічим, насправді. Тобто, але якщо буде змінена програмна політика, і ми це будемо бачити, то, можливо, це є наслідок якіх, хоча би якісь наслідок. Але підозрюю, що це буде нічим, чесно кажучи, не закінчиться. Було помітно, коли, буквально, на другий, на третій день, наскільки я зрозуміла. Пам’ятаєш, цей скандал, що Правий сектор, що звинуватив Андруховича. І знову всі піднялися, ця “диванна сотня”, “фейсбучна сотня”. Насправді, як я і написала, так само в Фейсбук. Мені здається, що було зроблено для того, щоби всі забули про скандал с каналом “Інтер”. Тиж розумієш, зараз уже про це ніхто не каже. Ну, у нас так і відбувається. Аби було про що поговорити. Нажаль.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Не вперше Україна перед таким, я би сказала, цивілізаційним кроком опинилася. Або все, або нічого. Чи не вперше на кону, взагалі, майбутнє України. І України як такої? Як ти уявляєш сєбє, за рахунок чого ми можемо виграти цю війну?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, насправді, ми є частинкою великого народу, величного народу. І минулий рік це показав. Те, що відбувалося, відбувається, навіть не на рівні політичному, а на рівні загально національному, волонтерський рух.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Духовне, душевне піднесення. У нас є одна слухачка, з Харкова, до речі. Наталія, мені здається, її звати. Вона час від часу, вона постійна слухачка, вона телефонує. І коли ми починаємо говорити про те, що, напевно, в порівнянні з Російською Федерацією ми невеличка країна, але ми велика країна. Тому що ми гідно готові встати за свою рідну землю. І вона час від часу питає мене: “А, от ви кажете про велич? А в чому вона, велич, українського народу?”.
Мария БУРМАКА, певица: А я зараз скажу.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Давай.
Мария БУРМАКА, певица: Я, насправді, ще два-три роки тому, я ніколи не думала, що землю своєї Батьківщини наші чоловіки і хлопці добровільно підуть захищати зі зброєю в руках. Щоб вони, як ми співаємо в гімні “душу й тіло ми положим за нашу свободу”. Мені здавалося, що цей час минув, що якщо буде колись така експансія. І буде агресія в нашу сторону, то ніхто не піде захищати Батьківщину. А сталося не так. Тобто, люди незалежно від мови спілкування, вони пішли захищати, боронити свою Батьківщину. Це, насправді, такі героїчний подвиг цілого народу. А інша половина, я кажу не всі так, бо де хто відпочиває на Сейшелах, як ти сказала… Юлія, як ви сказали. А інша частина бере, брали участь у загальнонаціональному волонтерському русі. Тобто, люди одягають військо, починаючи від того, що печуть пиріжки, передають. Дитячі малюнки.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Їдуть в зону АТО.
Мария БУРМАКА, певица: Купують броніки. Їдуть в зону АТО.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Марічка Бурмака була скілько разів, яку територію ти об’їхала?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, я була декілька разів, і це було влітку. Тобто, уже восени, уже я туди не їздила. Я допомагала, от “Антитіла”, група така. Вони возили броніки, вже хлопці. Вже треба розуміти, що не треба створити зайвих проблем, чесно кажучи. Але я брала участь в концертах, яки збирали кошти. І були зібрані не малі кошти на броніки, на каски.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Не створити проблем, це що ти маєш на увазі?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, поїхати під час військових дій в зону АТО. І, навіть, що я можу поїхати? Я не вмію, там, стріляти, все. Я можу поїхати, дати якісь концерт. На якійсь момент, як мені здається, що, ну, не треба ризикувати і піддавати ризику інших людей, які на цей концерт, скажімо, там, прийдуть, для того, щоб там десь співати.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: З мирним населенням довелося тобі спілкуватися? Вот, мирне населення з Донецької і Луганської області?
Мария БУРМАКА, певица: Знаєш, річ у тому, що мирне населення знаєш, що казало? Що десять років не було українського артиста, наприклад, в Краматорську або в Слов’янську, або в Сватово. От що каже мирне населення. Ти кажеш…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Так це питання для українського артиста, Марічка.
Мария БУРМАКА, певица: Це питання не до українського артиста. Це питання до… Справа в тому, що це вже зв’язано. Є інформаційний простір, є популяризація українських артистів. Є прокатчики, які створюють концерти, які можуть артисти провести або ні. Артист сам не організовує свій виступ.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, схожі Донецьк чи Луганськ на місто ангелів і дощів, оспіване в одній з пісень Марічки Бурмака?
Мария БУРМАКА, певица: І в Донецьку, і в Луганську я пам’ятаю кращі часи. І Луганськ я пам’ятаю, “Місячні ночі”, і Донецьк я пам’ятаю, фестиваль “Вітер зі сходу” і “Червона рута”. І ці алеї, повні зелені, і красиве, насправді, місто з широкими вулицями. Тобто, а зараз це, хіба що, в душі, і хіба що можна так сказати. А Харків ще схоже.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Послухаємо ще одну пісню і повернемось за мить. Марічка Бурмака на Радіо Вєсті. Слухаємо ще одну пісню і повертаємось.
Ми слухаєте Радіо Вєсті. Марічка Бурмака, наш гість сьогодні, народна артистка України. Доречи, пісня, яку ми послухали, називалася вона, як я нагадаю нашим слухачам, “Місто ангелів і дощів”. У Парижі кліп знімала?
Мария БУРМАКА, певица: Так, знімали кліп в Парижі. У мене була така поїздка до Парижу в травні місяці.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А ще не в Донецьку, не в Луганську?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, насправді, я була запрошена, я там давала концерт в українському консульстві по збору коштів для фонду “Таблеточки”. І так само записувала там кліп.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ні-ні, почекай, я ставлю питання не за для того, щоби ти б виправдовувалась. Мені доводилось спілкуватися, і, навіть, в цій студії також. Зокрема з українським актором Володимиром Зеленським, якій, скажімо, свою романтичну історію про кохання знімав в Америці, а не, скажімо, в Кривому Розі, рідному своєму місті. І тому виникає питання, а чому не Харків, чому не Кривий Ріг? Потім ми кажемо, ну, російські актори і співаки популярніші. Можливо, в деталях диявол?
Мария БУРМАКА, певица: Ні, насправді, це було давня мрія, зняти кліп в Парижі. І запропонував мені це зробити Ігор Захаренко. І, от, власне все збіглося в цей момент. Я справді вважаю, що Париж – найромантичніше місто Світу. І тому кліп на цю пісню, яка була написана дуже давно, вирішили зняти там разом з проведеним цим концертом. А чого я туди їхала на концерт? Знаєш, я їду на концерт туди, куди мене запрошують. І останній час, можливо, якби мене частіше запрошували на концерти в Донецьк, можливо якась кількість людей душею би полюбила Україну, але цього не стається. Це, насправді, те питання, чого… А наші не їздили, українські, на схід України, тому що я ж то не організовую сама концерт. В Парижі мене запросили, в Чикаго мене запросили. Зараз веду розмову з Лондоном. Мене туди запрошують. А в Донецьк мене запрошували небагато разів.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А запрошують діаспоряни? Хто, наші, колишні українці?
Мария БУРМАКА, певица: Різні, тобто, різні люди, різні запрошують. Є і, ну, українці, які там живуть. Є деякі переговори, є деякі поїздки, де запрошують не українці.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Люди, які обрали іншу країну. Тепер діаспора. Хтось з них повертається?
Мария БУРМАКА, певица: По-перше, є люди, які повертаються. Але саме цей час так само проявив роль цих людей, які в різний час поїхали. Які не просто, вони дуже сильно допомагають. Допомога, взагалі, з Північної Америки, її неможна переоцінити. Так як допомагає Канада і Америка українцям зараз. І пересилає гроші в фонд для бійців АТО. Купує, там, величезними коробками медикаменти. Дві броньовані машини, наскільки я пам’ятаю, компанія “Міст з Чикаго”. Ну, це перевізник такий, зібрали гроші і купили якимось чином, переправляли сюди, в Україну. Але поза тим всім неможливо переоцінити допомогу цих людей, адже ці маніфестації були в Америці, насправді. І зовсім небагато людей добилися до того, вони, фактично, проявляли дуже серйозну активність на всіх рівнях. І це ж стало однією з причин, що Америка надала особливий статус союзника Україні. Тобто, це наші представники на тому континенті. І наші представники, які заручаються допомогою, насправді. Я дуже сильно, я, навіть, особисто вдячна дуже багатьом людям, які намагаються звідти допомогти. Тобто, це так здається, що, там, людям грощі падають з неба. Ні, всі емігранти, які приїжджають, наприклад, до Америки і Канади, вони прекрасно знають, як не просто живеться. Є така польська пісня польськіх емігрантів “Ліжкою фабрика, то є Америка”. Тобто, людя тяжко працюють в першому поколінні. І ці люди вважають своїм повином віддавати якусь частину своїх грошей зароблених, важко зароблених, на допомогу Україні. Тут питання наступне, чи ці гроші десь не розпорошуються, але, і чи де чи вони доходять, але в більшості своїй, я сподіваюсь-таки, що вони доходять до адресатів.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: В тебе також можливість була поїхати з України?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, така можливість, якщо є бажання, є в кожної людині. В мене була можливість, не те, що була можливість, а така ситуація, це було пов’язано з особистим життям. Ну, це було досить давно. І я приймала рішення.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Це було кохання.
Мария БУРМАКА, певица: Так, це було кохання. І це були серйозні стосунки. І, знаєш, як часто буває, коли розбиваються стосунки. От, вони були, раптом щось стається. І люди потихеньку віддаляються один від одного. Одна з причин, це те, що я дуже довго, напевно, думала як же мені бути. Чи мне, їхати, чи мені літати туди-назад.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кохання на відстані не можливе?
Мария БУРМАКА, певица: Чесно кажучи, я зі своїм досвідом можу сказати, що неможливе. Довго неможливе. І, врешті решт, це рішення було прийнято, що я не їду. І стосунки розпалися, врешті решт. І, знаєш, я… Проходить час, я розумію, що повинно було статися тільки так і не інакше. Я не могла би жити в іншій країні. І не зможу зараз. І навіть зараз, в цій ситуації, тим більше. Тим більше тепер.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Кажуть, що насправді майстерність віршувати, писати пісні, співати – це такий дар Божий. І це, певним чином, кара Господня. Тому що ти, інколи, дуже високу ціну за цей дар маєш заплатити. Ну, скажімо, поетам треба, там, не знаю, настраждатись, щоб в твої поезії повірили. І так, інколи, буває, що ти завжди обираєш – або особисте щастя, або професійне. На чию користь Марічка Бурмака завжди вирішує?
Мария БУРМАКА, певица: Абсолютно точно, що музика народжується, взагалі, будь що народжується з почуттів. Почуття можуть бути різні. Це може бути закоханість, це може бути захоплення, це може бути розчарування, це може бути біль. Ну, як мені здається, людина, яка пише музику, пише вірші. І актори так само. Всі ці переживання – це є те, з чого потім получається твори, мистецтва. Комусь подобається, кому не подобається, але це правда. Добре це чи погано, але життя, чесно так сказати, моє життя в деяких ситуаціях було досить і драматичне, і були різноманітні події. Тобто, неможна сказати, що я, навіть в побутовому житті якісь обивателем, мені ні про що писати. Можливо, навпаки, я притягую до себе ці події.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А які події ти вважаєш драматичними в своєму житті?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, та ну важко мені про це казати. Це і шлюб, і розлучення з чоловіком, і хвороба мами, і мами не стало. І хвороба батька, і особисті якісь моменти, і пошук якихось почуттів. І те, що не склалося. Це все разом, це все перепліталось. Тобто, якісь побутові труднощі, складності. Це якісь почуття, вони, як правило, сильні.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А бачиш, насправді, все, що ти описуєш, це кожен з на переживає. І кожен страждає, але не кожному дано от так от сісти і створити альбом, виплеснути всі свої почуття назовні.
Мария БУРМАКА, певица: Так, це також…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Виходить, ти щаслива людина?
Мария БУРМАКА, певица: Я думаю, що так, я думаю, що я щаслива людина, тому що, я дочці зараз це кажу, що навіть якщо ти знаходишся в печальному стані, в сумному. Або серце твоє розбито. Ти завжди можеш взяти гітару, вона вміє грати на гітарі. І це все буде моментом. знаєш, блюз, коли хороші люди, їм погано. Тобто, це, насправді, це спосіб життя, це допомога дуже серйозна, це заземлення, це деколи, як ти кажеш, ну, кара, не кара. Бо коли ці думки, ти живеш в цьому, воно в твоїй голові не завжди так. Тобто, це треба війти в такий певний стан. І тоді ти слухаєш в піввуха, ти недочуваєш слова. тобі хтось щось скаже, ти невпопад відповідаєш. Ти їдеш за кермом, і до тебе щось приходить, і ти просто стаєш на аварійку, щоб записати на руці. Дивишся на небо, кажеш: “Боже, ти же бачиш, що я за кермом”.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ти пригадала, Дарина звати так Марічкину…
Мария БУРМАКА, певица: Ярина.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ярина звати ї доньку. І так час від часу ми зустрічаємося, я пам’ятаю той час, коли ти вмовляла її навчитися грати. Вона спротив певний зустрічала, вона не хотіла, аж раптом відчула себе дівчиною з гітарою. Яка була в центрі уваги компанії. От наскільки це важливо сьогодні для сучасних дітей бути лідером, лідерські здібності. І у який спосіб ти їх підтримуєш?
Мария БУРМАКА, певица: Я взагалі вважаю, що, ну, таку зараз пораду всім скажу батькам, мамам у яких є діти. Обов’язково треба, якщо, звичайно, є здібності. Якщо здібностей нема, то ні. Але якщо є здібності, докласти зусиль, щоби дитина навчилася музиці. І я рекомендую інструмент гітара. Тому що це інструмент, який не просто це музика, а це, власно, той момент, коли ти можеш писати музику. І ти можеш в компанії. Це такий соціальний інструмент. І дитина, вона всі в тринадцять, чотирнадцять років хочуть бути поміченими. З гітарою це простіше. А з приводу того, що був певний спротив, то от послухайте мене. Я вам хочу сказати, що коли я вчилася в музичній школі, я теж не хотіла це робити. І теж на початках, коли не получається. Тобто, ну, досить таку твердість батьки проявляли до мене. Я до Ярини так само. Тобто, різними способами. Це навіть було примушення, вмовляння, все, що завгодно. Але цей момент пережити, перейти. Жодна дитина не хоче розважатись.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Оця пісня “Поцілуй мене”, про кого це?
Мария БУРМАКА, певица: Пісня написана восени. Називається “Поцілуй мене прощання”. Пісня про щось дуже особисте, не буду зараз казати, про кого. Я не скажу зараз вам в ефірі, Юлія, ім’я і прізвище. Після ефіру скажу.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Я сподіваюся на це.
Мария БУРМАКА, певица: Але це пісня про дуже дорогу мені і близьку людину, яка знаходиться, знаходилася в зоні біля Дебальцево. Зараз находиться на ротації. Зараз не в зоні бойових дій, якийсь час зовсім не довгий. Але якій туди збирається повертатись. Але ця історія близька дуже багатьом жінкам в Україні зараз.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Марічка Бурмака, наш гість. Повернемося за мить.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Це Радіо Вісті, і наш гість сьогодні Марічка Бурмака. І колись ти нашого колегу, нашого спільного колегу, Кулікова виправила. Він весь час неправильно ім’я твоє називав. Марійка він казав?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, взагалі, мені подобається своє ім’я повне – Марія. Я люблю це ім’я. Близькі люди мене зовсім називають…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Маняша.
Мария БУРМАКА, певица: Так, ти знаєш.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Да, я знаю.
Мария БУРМАКА, певица: Дуже часто мене називали, тобто, після першої “Червоної рути”, якось воно закріпилося Марійка і мені вже багато років часто називають Марійка. Ну, я думаю, ну, напевно, я вот асоціююсь з чимсь таким юним, ну, хай називають. Бо я раніше протестувала. А Марічка – це такий варіант західноукраїнський, теж дуже часто мене Марічка, Марічка називають. Ну, і всі ці варіанти мені подобаються.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А протестувала – це так на тебе схоже. З якого віку ти свідомо протестувала?
Мария БУРМАКА, певица: Ну я… насправді я не буда така дитина, знаєш, там, протестна. Тобто, я не була такою там пірсинги, тату, все шо – ні, то все не так.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Хоча ми знаємо одну нашу знаємо, яка з пірсингами ходить
Мария БУРМАКА, певица: Так. Не будем казати хто це. Але якогось такого протесту, але в вісімнадцять-дев’ятнадцять років в мене такий був протест проти, ну, от проти того, що відбувається, проти цього застою, проти того, що нищили українство і українців. Я почала писати ці пісні в вісімнадцять-дев’ятнадцять років, брати участь у акціях, мітингах, потім голодування студентів на граніті. І я взагалі протестую проти несправедливості. Ніколи не протестувала проти своїх батьків. Тобто, я їм не влаштовувала якісь вирвані роки, але проти несправедливості – таке відчуття, знаєш, у мене кров закипає. Тобто, у мене стискаються кулаки і я з тих людей, я не пройду повз. Тобто, я тоді двадцять разів скажу, що я не буду вплутуватись в якусь історію, ну когось ображають, наприклад, да, якусь дитину образили в школі. Але потім проходить момент, що я іду в школу розбиратися, захищати дитину. Тобто, в мене от є така риса характеру.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Так важко тобі в житті?
Мария БУРМАКА, певица: Ну важко, але якось живу.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну, а можеш ти промовчати, щось не розгледіти, піти далі?
Мария БУРМАКА, певица: Ну, зараз, знаєш, те, що стосується якихось політичних моментів, або моментів з артистами, або те, що відбувається – деколи я розумію, що я можу уникнути якоїсь відповіді, тому що я ж не член Нацради, тобто, я врешті решт туди не пройшла, чому я повинна за них зараз відповідати, або я не політик, я не намагалася іти в Верховну раду в депутати, я не хочу…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Якщо бачиш, твій колега Іосіф Давідович Кобзон так він депутат Держдуми.
Мария БУРМАКА, певица: Слухай, чому ти мене порівнюєш, чому порівнюєте з Кобзоном?
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А я знаю, я ось чому – тому що…
Мария БУРМАКА, певица: Можеш мене порівняти зі Златой Огневич.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А, до речі, да. І дуже велика кількість людей серед наших слухачів, знають, що ти як раз не просто співачка, що ти громадська діячка, ти актриса, ти активістка, ти людина, яка на “ти” з теперішньою владою.
Мария БУРМАКА, певица: Абсолютно ні.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну чому ні? Віктор Ющенко, Петро Порошенко, Юрій Стець… Хіба ти не знаєш особисто ціх людей?
Мария БУРМАКА, певица: Я знаю особисто ціх людей, але ніхто з ціх людей ніяким чином не проявив ініціативи, щоб я врешті решт узнати мою думку з тих або інших питань жодного разу.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Чекай, може вони хотіли би щоб ти проявила свою ініціативу?
Мария БУРМАКА, певица: Ой, а я не знаю, як проявляти ініціативу в спілкуванні з владою. Я не вміла цього…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Чекай, а ти хочеш, щоб тобі зателефонував Петро Олексійович і спитав, Марічка, а що ви думаєте з цього приводу?
Мария БУРМАКА, певица: А я не знаю, що відбувається насправді. Тобто, я до речі, з Віктором Андрієвичем Ющенко я спілкувалася тоді, коли він ще не був Президентом. Коли він став Президентом, я спілкувалася з ним двічі, і чесно кажучи, я думаю, що шкода для нього, насправді. І зараз, ну, я не знаю. Тобто, в мене є певні думки і я власне не хотіла бути, щоб озвучувати свої думки на кухні, саме тому виявила ініціативу, щоб пройти в… стати членом Національної ради, щоб мати важилі впливу. Цього не сталося. Я не знаю, ходити обувати пороги в Адміністрації Президента, чи ходити на якісь прийняття… я цього не вмію, я ніколи не вміла і не вмію зараз бути близькою до влади, щодо тієї, що зараз доцільна, що зараз до цієї. Тобто, я ціх не людей не бачу, я з ними не зустрічаюся, я… ну вони не виявляють ініціативи. Там, наприклад, визбирають якісь діячів мистецтва – вони не запрошують. Тому, напевно, є якісь служби, які це роблять. Я не знаю, чому так, але я получаюсь дуже часто чужий серед чужих, чужий серед своїх.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Міністр інформації Юрій Стець каже, що… в одному інтерв’ю сказав він зокрема, про те, що дуже багато людей пишуть на його особистій сторінці в Фейсбуці, пропонуючи свої кандидатури в Міністерство інформації.
Мария БУРМАКА, певица: Я цього навіть в голову не прийшло щоби зробити це.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Чому?
Мария БУРМАКА, певица: Я ж тобі кажу, що я…
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Місць обмаль, всього двадцять.
Мария БУРМАКА, певица: І потім я скажу чесно, що я не чиновник. Мені здається, що якшо би я справді оце повертаючись до членства в Нацраді, коли я сказала, що я не знаю, добре чи погано, що я не там, то в глибині душі стало те, як мало статися – я не державний чиновник, я не людина, яка працює з паперами і сидить в кабінеті. Я маю таку шалену можливість займатися творчістю, і врешті решт, от ти казала, що щаслива людина, я тобі скажу ще таке – в мене є диск дитячих пісень і зараз, не ці фільми, пісні, навіть мультики знімають, мені присилають, мені до речі приходять такі листи, коли мені пише мама, каже: “Я хочу вам сказать спасибо. У нас рускоюзычная семья. Мой сын шестилетний уже восемь раз слушает песню “Писанка” из вашего альбома, он старается запомнить слова”. І це, насправді, це те, що мене переживе. Тобто, ці діти які вчать зараз ці дитячі пісні: “Можна бути песиком, можна бути котиком, можна бути їжачком і навіть бегемотиком, можна бути бджілкою, можна бути свинкою, а для мами і для тата рідною дитинкою”. І ці діти, які це зараз вчать і співають, дітям дуже подобається, вони вчитимуть цього своїх дітей. Мене вже не буде. Тому це… проміняти це на чиновничий якесь крісло не ма жодного бажання, якшо чесно. Тобто, якшо є в мені потреба, то напевно так, але якшо ще і потреби в мене немає, то я свій час і те шо я вмію робити на це не проміняю.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Тебе це ображає, щіро кажучи, скажи?
Мария БУРМАКА, певица: Юля, я тобі щойно розповідала, що діти вчитимуть своїх дітей моїх пісень, коли мене не бути. Як мене може ображати те, що мене не запросили сидіти в якомусь запиленому кабінеті.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А думаєш, цей запилений кабінет, він зміниться через що? От все кажуть, прізвище політиків змінюється, а система та сама і наврядчі хтось матиме зухвалість її зламати. Як думаєш, що очікує на нас, на Україну найближчі, я вже навіть не буду казати кілька років, найближчі кілька місяців, аби бодай тижнів?
Мария БУРМАКА, певица: Зараз насправді відбувається зміни також знаєш в чому? Відбуваються зміни в тому, що потихеньку з середини починає вибухати оця політика подвійних стандартів, яка у нас була. Тобто, що у нас було раніше: нібито влада мінялася постійно. Так? Але все одно, люди, які приходили до влади все одно ті ж самі, ну образно кажучи, золоті унітази, тіж можливості, ті годівниці, та кармушка, про яку всі казали. Так? І вони все одно дорогі магазини, відпочинок на Сейшелах. А зараз в тій ситуації яка є ці речі вони не просто неприпустимі, вони виглядають аморальними. І тому є дуже важливий момент, що важливо почати з себе. Тобто, вчиняти порядно, чинити порядно. І мені здається, що зараз під оцією, ну, можливо я зараз скажу нарівні якісь дитячі речі, саме тому, хто мене слухає зараз, подумає, ні не можна їй взагалі ніколи іти в політику, вона дійсно людина звідти і виглядає як дуже наівна і довірлива, але я справді так вважаю. Я вважаю, що починати треба з себе і немає місця, не повинно бути місця цім подвійним стандартам, що зараз я на людях скажу одне, тобто, я буду казати одні гасла, а потім я непомітно поїду в Дубаї, там відпочину, поки інші люди воюють, повернуся і знову буду казати популістські речі. Це все спливає на поверхні і люди вже не хочуть і не можуть це пробачати.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Ну твій бунтівський дух пробачає найближче оточення, яке дозволяє собі таку розкіш?
Мария БУРМАКА, певица: Мій бунтівний дух він не направлений проти найближчого оточення, тому шо я щаслива, мене оточують люди, які мене розуміють, які дивляться зі мной в одному напрямі, які думають приблизно так як я. А я до речі, ну, в мене немає якихось таких мегареволюційних думок. Ну хіба от такий момент, що поводься з іншими як ти хотів би, щоб поводились з тобою, будь порядним навіть в дрібницях, не обманюй, не кради, якщо треба комусь допомога – треба допомогти. Хіба ненормальні взагалі принципи?
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: А навіть хтось з твого оточення обрав би, можливо, не той шлях, не той напрямок. Щоб ти образилась? Чи ти… мені здається, що…
Мария БУРМАКА, певица: Я би намагалась зрозуміти.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Зрозуміти, так.
Мария БУРМАКА, певица: Тобто, я завжди, розумієш, ще є така ситуація, ми всі живемо ніби в будинку зі скла, всі багато хто журналістів всі працюють в різних виданнях і засобах масової інформації. Ми всі прекрасно розуміємо, що таке людині опинитися взагалі без роботи, коли в неї на руках діти, або хворі батьки. Ми всі розуміємо, що деколи людина просто шукає роботу, щоб вижити. І ми розуміємо, що в нашому суспільстві ми деколи вимушені іти на певні компроміси. Ну правда ж. Тобто, ти… і ти, і я, і ті люди які нас оточують, вони ідуть на компроміси, просто в цього компромісу повинна бути межа, яку неможна переступити. А коли в нас починають кидатися звинуваченнями, хтось працює на опозиційному каналі, а хтось працює не на опозиційному каналі, ті люди які працюють на опозиційному раптом каналі, починають казати: “Ідіть, ви повинні уходити”. Люди які отримують зарплату фактично на каналі, вони працюють за гроші, то ви так само ідіть, і так само опиніться на вулиці, ви будете в рівних правах. Тому я завжди в таких ситуаціях боюся якихось оцінок, ніколи їх не даю, завжди розумію, що людина, якщо я людину поважаю, вона порядна, значить вона мала певну мотивацію. Щоб зробити такий крок і межу компромісу, я звичайно, завжди допускаю, тому що без цього неможливо жити. Але в компромісу звичайно є речі, які неможна переступати.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Мені здається, це година, яка найкоротша була в нашому житті, вона так швидко минула, що ми навіть і не помітили. Але я не можу не залишити наших слухачів з піснею. Що ми почуємо?
Мария БУРМАКА, певица: Це така пісня, я тепер так кажу – довоєнна. Більше десь півтора року тому я її написала, і мені здавалось, що вона така романтична, вона така зимова, вона така музична, незвична. Там є такій рахунок п’ять четвертих, музиканти це зрозуміють, якось от мені здавалося. Там дуже гарні слова. Ти запитувала про професійне і про особисте, там є два куплети, є третій куплет і я на повному серйозі вирішувала як має розвиватися інтрига. Чи вона має піти, чи вона має залишитися, да, і він і вона.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: І?
Мария БУРМАКА, певица: І вона залишилась, щоб надвої ділити сон серцебиття, чути тихо як за вікном сіється життя. Цього я всім бажаю.
Юлия ЛИТВИНЕНКО, ведущая: Інакше, це не була б Марічка Бурмака. Я дякую за цю щиру відверту розмову, ми вели разом діалог і сподіваюся, що не в останнє.
Мария БУРМАКА, певица: До побачення.
Звучит фрагмент песни.