2 липня 2015 року автомобіль співака Владіслава Левицького потрапив в аварію — лобове зіткнення з фурою, внаслідок якого вінзагинув. В машині також знаходилась його рідна сестра з донькою. Не вижив ніхто.
Напередодні страшної трагедії журналісти Франко Таймс спілкувались з Владіславом. Мала вийти серія інтерв’ю про сучасний стан української музики, літератури та драматургії. Якраз про музику говорили з Левицьким… Це було його останнє інтерв’ю…
Охарактеризуйте сучасний стан шоу-бізнесу в Україні? Чого нам не вистачає в порівнянні із Заходом?
Стан українського шоу-бізу абсолютно ідентичний соціальному стану країни в цілому. Якщо вже десь була придумана запальничка, то у нас і далі добувають вогонь, завдяки тертям двох паличок.
У нас є талановиті люди, є шоу, є псевдопродюсери, аферисти, корупція. Нарешті починає пахнути бізнесом. Якщо на заході основний заробіток артистів – це продаж синглів, альбомів через глобальну мережу, то у нас і досі основним прибутком для артиста являється виступ на корпоративі. Тобто виходить замкнута ситуація, якщо робити музику, яку слухає інтернет-спільнота, то орієнтуватися потрібно на сольні концерти, які на початку не приносять достатньо коштів і не факт, що в подальшому принесуть їх. Щоб триматися на плаву, створювати та записувати нові сингли, орієнтуватися на корпоративні заходи, то потрібно створювати музику, яка загострена під конкретні заходи. Тобто створювати формат, який приносить кошти, але не приносить задоволення, або створювати задоволення яке не приносить коштів. Тому у нашій країні приходиться виживати, йти на хитрощі, створюючи і те, і те. Поки український слухач не почне з вдячністю ставитися до виконавця і не шукати шляхи де безкоштовно скачати той чи інший трек, жаліючи 5 копійок, доти існування альтернативної музики у нас буде дорівнювати життю голодної людини.
Ви співаєте українські пісні, чи змінилось ставлення після революційних подій до україномовного продукту?
Змінилося, але поки тільки на словах. Люди, які керують медіапростором України, в основному не україномовні. Найгірше, що багато з них навіть не українці, тому українська музика не є близькою для таких персон, що й стає бар’єром для потрапляння музики у ефіри ”українських” медіа. Але, як і у кожному правилі, тут є свої виключення. Завдякий таким людям українська музика ще на плаву. Натомість на даний час 70% мовлення є мовою окупанта, 20 % англомовне, і лише 10% – україномовний продукт. Скажімо, телеканал М2 позиціонує себе як музичний телеканал, який готує виключно український музичний продукт, але після прослуховування перших 15-ти хвилин не розумієш, якої країни канал слухаєш. Продукту, мовою країни в якій я живу, мізерна кількість. Але з іншого боку керівництво каналу сприяє моїм ротаціям на телеканалі і стає сумно, що продюсування нових синглів відбувається мовою наших сусідів. Такі артисти як я, ведуть війну з окупантом у медіапросторі, але без підтримки ми її програєм.
Нещодавно Ви мали концерт в Івано-Франківську. Як Вам франківська публіка, як Вас зустріли?
Франківськ – класне місто. Приїхавши сюди, відчуваєш себе вдома. Ментальність, культура, повітря, все це для мене рідне. Планую відвідати Франківськ з великим сольним концертом в рамках концертного туру, про який незабаром повідомлю.
Зустріли так, що згадував ще кілька днів, попиваючи грузинське Borjomi.
Ваше справжнє ім’я Василь, чому саме Владіслав. Відкриєте нам цей секрет?
Моїм ”хресним батьком” став Андрій Кузьменко(Скрябін), який після моєї участі у проекті ”Шанс” мені допомагав і запропонував таке ім’я, яке б більше мене охарактеризувало… На той момент мій продюсер вирішив прислухатися до ідеї Андрія. Тепер у мене два імені .
Що можна зробити для популяризації української музики?
1) потрібно всіх відпи…дити українофобів і не допускати до керівних посад
2) потрібно змінити квотний роподіл не ”українського продукту”, а Україномовного українського продукту у медіапросторі.
Скажімо як у Франції, яка вимагає від радіостанцій трансляції 40% французької музики, половина якої мусить бути від нових митців. Вимагає від телеканалів трансляції 40% оригінальних французьких творів.
Великобританія вимагає від різних телеканалів, що мають зобов’язання суспільної служби (включно з деякими приватними каналами), транслювати оригінальну продукцію (власного виробництва або зроблену на ексклюзивне замовлення) в різних пропорціях, але не нижче за 50%. Ці квоти не прописані в законодавстві, але вони визначені в ліцензійних угодах кожного мовника.
На сьогоднішній день міжнародних зобов’язань, які обмежують Україну у запровадженні квот на вітчизняний контент для мовлення або внесенні змін у рівні таких квот, не існує.
Спілкувались Яна Ляхович та Вікторія Харандюк
Джерело: Франко Таймс