Засновник гурту “ТаРута” Євген “Їжак” Романенко: Концерти на підтримку політичних сил – це та ж “гречка”, тільки музична

Гурт "Тарута". Євген "Їжак" - у центрі. Гурт “Тарута”. Євген “Їжак” – у центрі.
Про місце української фольклорної музики в світі і загальних проблемах української естради, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів засновник київського гурту етнічної музики “ТаРута”, поет і композитор Євген “Їжак” Романенко .
Новини України – From-UA: – Доброго дня, Євгене! Розкажіть коротко історію створення гурту “ТаРута”. З чого все починалося?
Євген: – Гурт “ТаРута” заснувалася не відразу. До неї був просто Євген Їжак – бард і лауреат фестивалю “Червона Рута”, який співав під гітару свої власні пісні.
У 2003 році я виграв обласний конкурс “Червоної Рути” в Полтаві, а вже в 2005 році взяв участь у фіналі цього фестивалю і став лауреатом у жанрі акустичної музики. На той час я вже жив у Києві, грав зі своїми друзями в фанковому проекті “Берег Бонанзи”. Паралельно вже дружив з такими людьми, як Тарас Компаніченко. Він потихеньку привчав мене до українського фольклору, і десь під кінець 2005 – на початок 2006 року, я вже почав співати з Тарасом в етнічному колективі “Гуртоправці”. На той час їх продюсував Олег Скрипка, дуже допомагав, разом ми організовували цікаві музичні вистави.
Поступово авторська музика і рок-н-рол відійшли на другий план, – до того моменту, поки “Гуртоправці” не розпочали співпрацювати з іншими естрадними музикантами. Наприклад, спочатку, моя дружина Олена зі своїми подругами записала перший альбом для Фоми з гурту “Мандри”. Зокрема, вокал пісні “Калина-малина” належить їй. Потім була співпраця з Олегом Скрипкою та “Ле Гранд Оркестр”, записи спільних пісень з групою “ВВ”. Пізніше – загальний альбом з французьким колективом Red Cardell. Цей диск в 2006 році у Франції став “золотим” і отримав місцевий “Греммі” в жанрі World Music як найкращий диск в країні.
Якось весь колектив “Гуртоправці” зібрався в Києві на моєму дні народження. Я співав під гітару свої авторські пісні і наш керівник Ірина Клименко сказала: “Їжак, а навіщо нам ті далекі французи, якщо в тебе такі прекрасні пісні? Давай робити щось своє! Для чого нам співпраця з французами раз на рік, ці гастролі, якщо ми можемо з тобою на основі твоїх пісень щось зробити?”. Напевно, самий страшний вірус – це ідея. І ось, ця ідея тоді дуже глибоко засіла в мене в голові.
До цього у мене були авторські групи, але вони були ритм-н-блюзові. Свого часу, у мене в Полтаві був юнацький колектив “Полтава-бенд”. Ми грали ритм-н-блюз, слухали Джиммі Хендрікса. Це все теж писалося на основі моїх авторських пісень. Потім була співпраця з однією співачкою. Сергій Архипчук охрестив нас як група “Їжак ОВ” (ініціали Оксани Виговської). Але це все було непрофесійно, звичайним аматорством, а тут раптом захотілося займатися цим професійно, виникла ідея. Оскільки на той момент я вже дуже любив фольклор, – він уже став моїм життям, я вже ним займався і ходив в експедиції, – то ми вирішили об’єднати авторську пісню і автентичний фольклор. Власне, тоді і почала зароджуватися “ТаРута”.
Власне гурт з’явився у 2007 році. Перший наш концерт відбувся на День студента в музично-педагогічному коледжі на Русанівці. Тоді там закінчував навчання наш гітарист Слава. Оскільки ми відіграли там наш перший концерт, то я тепер всім кажу, що день народження “Тарута” – це День студента у 2007 році. Потім пішло-поїхало. Оскільки “Гуртоправці” тісно співпрацювали з Олегом Скрипкою, то першим нашим критиком, відповідно, був він і його дружина Наталя. Саме з їхньої легкої руки, і ми їм за це дуже вдячні, “ТаРута” вже в 2008 році потрапила на фестиваль “Країна мрій”, на велику сцену, і це був для нас дуже хороший старт.
Плюс ми записали демо трьох пісень, деякі з яких досі крутяться “на раз”. Ньюанс в тому, що цей демо-запис було зроблено на балконі, на 6-му поверсі багатоповерхівки. Ми просто записали демо-запис для фестивалю, щоб люди чули, хто ми такі. Але ці демо-версії трьох пісень досі крутять на обласних радіостанціях і навіть на комерційних FM-ках. Причому я вже безліч разів просив радіостанції вилучити ці демо-версії з ефіру, але людям вони подобаються, їх продовжують крутити.
Новини України – From-UA: – Як народився ваш унікальний жанр і як його правильно називати?
Євген: – Ми працюємо в жанрі World Music. У світі так називається музика, по якій можна відразу визначити її національність. Свого часу музичний критик Юрко Зелений, сказав: “коли слухаєш “ТаРута”, ти відразу розумієш, що це саме українська музика, ти її не сплутаєш ні з ірландською, ні з африканською, ні з ямайською, ти одразу відчуваєш, що це музика українська”. Це сучасна музика, тому що ми все-таки намагаємося йти в ногу з часом, слухаємо виконавців з топ-чартів.
Новини України – From-UA: – Як виникла назва “ТаРута”? Що воно означає?
Євген: – “ТаРута” – це саме “та Рута”, яку треба шукати з дівчиною на Івана Купала в кущах. Це та сама рута, яку дівчата в Карпатах шукають раз на 10 років, оскільки вона раз у 10 років цвіте червоним кольором. Не зеленим і не жовтим, а саме червоним. Це чисто фольклорна назва.
Я пам’ятаю, коли ми прийшли в гості до сім’ї Скрипок, принесли наші перші три пісні, які ми записали, і сказали, як ми назвалися, що ми працюємо з Оленою і Данилом (у нас же тоді в складі були всі учасники “Гуртоправців”), то Наталя Скрипка зраділа і сказала: “О, яка гарна назва!”. Ми спочатку не зрозуміли в чому справа. Я тоді працював журналістом, потім, почавши гуглити, я зрозумів, що Сергій Тарута – це спонсор перших трьох “Країн мрій”. Вона потім пізніше обіцяла нас з ним познайомити, але так і не вийшло.
Новини України – From-UA: – Хто в гурті є автором текстів, а хто створює музику?
Євген: – Спочатку творчість колективу повністю базувалася на моїх авторських піснях. Зараз люди, які залишилися в колективі і знову прийшли (відбувся природний відбір) – це особистості, які дійсно живуть цим колективом. Тому сказати, хто тут головний, я вже не можу, оскільки ми зараз використовуємо творчі тексти різних поетів.
З нами рік-півтора пограв піаніст Роман Коляда. Ми взяли з його творчості два вірші, я написав на них музику. У нас є дуже хороший друг зі Львова – поет Юрій Вовкогон, прес-секретар львівського агентства мистецтва “Дзиґа”, а нині – боєць ДУК “Правий сектор” в Пісках. Ми зробили багато пісень на його вірші.
У нас всі музиканти змінюються, окрім мене і Олени, а також нашого ударника Тараса Козака. Тарас ніколи не змінювався, – він завжди з нами. Як ми почали, він з самого початку впрягся в це ярмо і тягне його. Так от, зараз він викопав у собі талант композитора, і в репертуарі набралося вже, напевно, пісень п’ять, де музику і оранжування написав він сам. Ми працюємо так: читаємо вірші, виносимо на обговорення – ось, такий є вірш, будемо робити пісню чи ні? Ага, будемо, або, навпаки, він просто надсилає вже готову інструментальну композицію, а я читаю вірші і відчуваю, – ось воно! Ця музика написана під ці вірші, хоча він їх ніколи і не читав. Все-таки за вісім років починаєш одне одного розуміти з півслова.
Іноді буває, що Тарас приносить роздруковані ноти всім музикантам – і ми граємо так, як там написано. Ну, можливо, кожен під себе трохи підлаштовує. Все-таки у кожного свій стиль.
Новини України – From-UA: – Залучаєте ви музикантів з інших груп або тимчасових?
Євген: – У “Тарута” постійний склад. Я завжди був проти сесійних музикантів. На початку, коли ми тільки створювали групу і шукали ударника, у нас був тільки перкусіоніст, але нам хотілося більш потужного звуку. Перкусія для World Music хороша, але все-таки я ж у минулому рокер, і хочеться потужного драйву від ударної установки. Ми шукали ударника, приходив один професійний музикант, який грав і грає і в “Юркеш”, і в “Ле Гранд Оркестр” – у всіх професійних колективах він працює як сесійний музикант. Він прийшов на першу репетицію, ніколи не чув наших пісень, а вже грав так, як ніби він грав їх все життя. Грав просто прекрасно. Але у нього прямо на обличчі було написано: “Ненавиджу вашу музику, дістали ви зі своєю музикою”. А я так не можу. Якщо людина в колективі не отримує кайфу від своєї роботи, то навіщо він потрібен? Щоб просто приходити і відпрацьовувати свої гроші? Я такого не люблю. Робота повинна приносити, в першу чергу, задоволення. Гонорар – це добре, але якщо ти не отримуєш від цього задоволення, якщо ти не живеш цим, то з цього далі нічого не буде, не буде розвитку.
Так от, тоді у нас і з’явився ударник, наше “серце”. Я написав кілька оголошень на кількох музичних сайтів, зокрема, на “Рок Київ” і “Музичне співтовариство”. Написав, що є колектив, в такому-то жанрі, шукає ударника, головна умова – треба “спати з метрономом”, музичну освіту, бажання розвиватися, демо можна послухати тут. І перший, хто відгукнувся, був наш нинішній ударник Тарас Козак. Він написав, що “мені дуже подобається ваша музика, це дуже класно, я хочу з вами грати”. Я йому відповів, досі пам’ятаю, і він постійно мені це нагадує: “Шановний Тарасе! Вас уже можна брати в колектив тільки за Ваше прізвище, але давайте Ви все-таки прийдете на репетицію і покажете, на що Ви здатні “. Що мене вразило – хлопець спеціально готувався до репетиції, він найняв собі репетиційну базу на кілька годин, вивчив демо-записи трьох наших пісень, прийшов і зіграв їх. І це була вже нова “ТаРута” – з ударними інструментами.
Через нас проходило дуже багато людей, і кожен в колектив приходив заради свого. Для когось це була розвага, – людина працювала десь в офісі, йому там було нудно, ось він після роботи і приходив до нас. Але це не було його метою, його життям, для нього це було всього лише хобі. Він там собі працював у банку менеджером, заробляв гроші, а до нас приходив, щоб відчувати себе творцем. Такі люди відсівалися. Відсівалися і ті, хто несерйозно ставився до репетицій і концертів.
Я завжди кажу, що якщо ти хочеш, щоб це тобі приносило гроші, потрібно намагатися і викладатися в творчому плані по-повній. Ми починали як аматори, у нас у кожного була своя робота. Я працював на ТВ журналістом – у програмі Ігоря Моляра “Парк автомобільного періоду”, вів свою рубрику, у мене це займало багато часу. Моя дружина викладала в Університеті культури після його закінчення. Всі десь працювали. Але я говорив, що якщо ми хочемо, щоб це була наша робота, щоб вона давала нам постійний заробіток, щоб ми могли жити за рахунок цього, то ми повинні і ставитися до цього, як до роботи. Ми повинні працювати, працювати і ще раз працювати. Повинна бути дисципліна: ти прийшов на репетицію – все, ніяких запізнень, ти прийшов і працюєш, і ніяких “бла-бла-бла”. Деякі наші учасники з цим не справлялися, тому теж відсівалися.
Відсівалися і ті, кому це по природі не підходить – вони начебто і намагаються, але не підходять за своїми професійними якостями, як це було з нашим перкусіоністом. Він був старанний і дуже відповідальний хлопець, дуже серйозно ставився до групи, але з метрономом “не дружив”. І скільки ми йому не пояснювали, що ти перкусіоніст, метроном повинен бути твоїм пульсом, ти повинен його відчувати, ти повинен працювати вдома з метрономом по багато годин, це ж твоя робота. Але у людини просто не було відчуття ритму. Хоча у нього була техніка – він їздив до Індії, грав на різних цікавих інструментах, але в команді грати не вмів, тому теж відсіявся.
Свого часу у нас співали дві дівчини: разом з моєю дружиною співала її сестра – тітка Саша. Вона народила дитину, відповідно, перестала ходити на репетиції та концерти. Потім народила другу дитину – і все, її в колективі вже немає. Вона вже стала професійною мамою. Людина зробила свій вибір, і ми його поважаємо.
Також свого часу у нас була професійна скрипалька. Це був цікавий випадок: вона і серйозно ставилася до групи, була і професійної скрипалькою, і шикарною співачкою. Вона була з перших днів з нами в “Гуртоправці”, з самого дитинства знайома з моєю дружиною, співала разом з нами в колективах “Володар” і “Древо”, ще до “Гуртоправців”. Це дочка мого вчителя і нашого керівника “Гуртоправців” Ірини Клименко. Вона до останнього з нами грала і їздила за кордон на великі фестивалі. Але так вийшло, що їй запропонували роботу в “Радіо-бенді”, – оркестрі державної телерадіокомпанії України, який досі наживо грає по “брехунцю”. А там кожен день репетиції, постійно якісь концерти і робота. Їй хотілося просто незалежності від батьків, для цього потрібна була постійна робота, а перебиватися заробітками від початківця молодого колективу, вона не могла. І тоді вона перейшла в оркестр, після чого просто вже не змогла з нами їздити. Це дуже проблематично, коли ти працюєш на такій роботі. Але вона завжди говорить, що якщо треба десь підіграти – я завжди ваша, якщо треба щось записати зі скрипкою – я завжди ваша, завжди вас люблю.
Заради експерименту ми залучали в групу і духовиків – трубу і тромбон. Хлопці перед цим грали в “Юркеш”, а зараз грають у групі “Гайдамаки” – це Рома Дубоніс і Максим Бойко. Ми їх запрошуємо на деякі концерти, коли це необхідно. Хоча з часом в аспекті залучення додаткових музикантів ми зрозуміли, що коли у тебе великий склад, то це дуже проблематично для організаторів, особливо коли мова йде про перельоти. Коли Юрко Зелений назвав наш оркестр “ТаРута”, у нас було 9 чоловік, плюс режисер і менеджер – всього 11. Він говорив: “А як же вас возити? Це ж смерть для організаторів!”.
Працював у нас діджей і гравець на фортепіано Роман Коляда. З Романом вийшло так, що ми його запросили програти для альбому кілька творів. Він дуже хороший піаніст, дуже хороший поет, але в “ТаРута” йому тісно, бо це великий колектив, в якому кожен соліст, а він піаніст-соліст-імпровізатор, який просто три години робить концерт, три години імпровізує на фортепіано – один, без кого б то не було. І три години зал його слухає з “відкритим ротом”. Природно, що через якийсь час йому просто стало не цікаво з нами, він почав розвивати свої сольні проекти.
У нашій групі все відбувається спокійно і природно – хтось приходить, хтось іде. Зараз у нас стабільний склад – 6 чоловік. Навіть діджея у нас немає. Ми з ним працюємо дистанційно, коли нам потрібна якась електроніка для нової пісні. Хоча останнім часом наш ударник Тарас Козак, крім того, що пише музику, почав писати і електроніку, – він уже й діджеєм працює, так що ми вшістьох прекрасно себе почуваємо. Розподілили обов’язки, які раніше були розподілені між іншими людьми, просто розбили їх між собою. Хтось грає і співає одночасно.
Новини України – From-UA: – Про що більшість ваших пісень?
Євген: – Усі наші пісні про любов, просто вона буває різна. Є любов до Батьківщини, до дівчини, є любов до смачного пива, до швидкої їзди і т.д. Хоча останнім часом через дуже сумних та трагічних подій в Україні – доводитися писати якраз про те, чого я найбільше не люблю – про смерть.
Ми почали з Майдану, написали цілий цикл пісень. Якщо раніше у нас і були схожі пісні, то вони були трохи з трагізмом: “Горганський фронт” або “Домовичок” – колискова для повстанців. Але всі ці події не стосувалися безпосередньо нас, це не було нашими переживаннями. Це були просто гарні вірші від нашого друга або гарна українська пісня, на яку ми зробили аранжування. Ми прославляли наших героїв – козаків, повстанців, ще когось.
Але більше року тому ми стали безпосередніми учасниками цих подій. Я працював ведучим під час Майдану, стояв на сцені якраз в ті ночі, коли там все вибухало. Нещодавно мій приятель у Фейсбуці Євген Цойкін, виставив відео, на якому я, Таня з групи “ДахДотерс”, Валерій Гладунець з ансамблю “Божичі” та Полікарп – ми втрьох співали вночі пісню “Лента за лентою”, коли на Майдані все горіло і вибухали гранати. З того моменту ми почали писати пісні про події, учасниками яких ми були. Спочатку це була пісня “Небесна сотня”, потім пішли “Думки після бою”, коли ми вже почали їздити безпосередньо до хлопців у зону АТО.
Зараз ми написали нову пісню для хлопців з “Правого сектора” під назвою “Дике поле або червоно-чорний стяг”, передаємо її на зведення нашим друзям в Литву. Вона присвячена всім, хто воював і досі воює в Пісках. Це постійно гаряча точка, там перемир’я ніколи не буває. Там вже і села загалом немає. Тому зараз доводиться писати і такі пісні. Хоча писати про любов легше і приємніше, але сьогодні якось не дуже виходить. Останнім часом я написав тільки одну пісню про кохання на слова Романа Коляди – “Все моє життя – любов і музика”. Вона ще поки не записана. Ми співаємо її на концертах, це таке життєрадісне реггі.
Взагалі, записуватися в Україні важко. Якби не литовці, які нам допомагають, я не знаю, де б ми взагалі записувалися. Хлопці, які співають пісню “Ніколи ми не будемо братами”, в одного з них – Гінтас, своя студія звукозапису в Клайпеді. Вони співали пісні на слова Анастасії Дмитрук під час нашого першого спільного концерту в Києві. Під час того концерту виступала “ТаРута” та їх тріо, там ми з ними познайомилися і потоваришували. Гінтас сказав: “Ви класні хлопці, будете у нас в Литві, приїжджайте хоч на цілий місяць, я вас запишу, альбом з вами зробимо – це не питання, абсолютно безкоштовно”. Так що якщо зараз у нас є можливість і якщо ми проїжджаємо десь недалеко, то обов’язково заїдемо і запишемо одну-дві пісні.
Нещодавно ми приїхали туди, записали кілька пісень, але досі їх не зробили. Просто зараз більше час пісень для хлопців в зоні АТО. Ось пісню “Думки після бою” – ми зробили. А зараз ми записали разом із гуртом “Чорнобривці” – реггі на слова Шевченка, в якому бере участь Стівен Гій з Ямайки. Він співає слова Шевченка українською, нехай і з акцентом, але українською. Так от ми ніяк не доробимо ці записи, хоча пісню планувалося випустити ще до 200-річчя Шевченка, до фестивалю “Шевченко пророк”, який організовував Сергій Проскурня. Але, на жаль, ми не знайшли фінансування. Спочатку у фестивалю були проблеми зі спорткомплексом “Олімпійський”. Міністерство культури фестиваль затвердило, а керівництво, я не знаю, кому воно підпорядковується, не змогло вирішити організацію зі стадіоном “Олімпійський”. Я особисто знімався в двох рекламних роликах цього фестивалю і його тричі переносили. Втретє вже вирішили навіть не знімати ролик з моєю участю.
Взагалі, в Україні після Майдану дуже важко з фестивалями. Люди морально, фізично і матеріально “обміліли”. Ця війна просто вбиває всіх нас, і найгірше, що їй не видно кінця. Ті, хто стежить за політичними подіями в світі, може робити якусь аналітику, що все в нормі, все йде до добра. Але коли ми, звичайні громадяни України, побачимо це добро – незрозуміло. Так, ми підписуємо хороші договори, сюди йдуть потроху інвестори і наводять лад. На Луганщині губернатором затвердили волонтера Георгія Туку – це супер! Тобто, зрушення я бачу, я оптиміст. У мене зараз багато друзів після Майдану в політиці. Це люди, які хочуть працювати не заради грошей і прийшли туди не відмивати гроші – люди, з якими я пройшов Майдан. Тобто, всі ці зрушення я бачу. Але коли ж їх побачать і відчують на собі звичайні люди? Вони не хочуть дивитися в перспективу, люди хочуть зараз прийти і за свою зарплату купити дитині одяг, купити поїсти додому, заплатити за квартиру і щоб залишилися ще якісь гроші, щоб, як мінімум, сходити з дітьми в кінотеатр.
Але зараз війна, гривня падає, чим далі, тим гірше. Тому сьогодні виживають і проводяться тільки некомерційні волонтерські фестивалі. Якось змусити людину прийти на волонтерський концерт, ще можна, а на звичайний – дуже важко. Великі зірки як збирали стадіони, так і збирають, наприклад, Святослав Вакарчук. Взагалі, сама команда “Океану Ельзи” – це величезна структура, там задіяно дуже багато людей. Вони щомісяця віддають волонтерам частину своїх грошей. “ТаРута” зараз теж є частиною благодійного волонтерського фонду, який називається “Територія життя”. Ми займаємося безпосередньо волонтерськими концертами, збором коштів. А сама “Територія життя” займається автогоспіталем – у них є таке відділення, де вони ремонтують БТРи і зламані баки. Зараз ніяк не доробимо мобільний душовий комплекс для 79-ї бригади ЗСУ, – банально не вистачає 15 тисяч гривень і просто робочих рук. “Океан Ельзи” за свій рахунок передали нам одну машину, дали гроші на цей комплекс і на інші потреби.
Займаємося також дітьми-сиротами: запустили по ТБ проект “Чужих дітей не буває”. Може, бачили відео, де дівчинка йде з татом-військовим по полю і питає його: “Тату, а коли ти повернешся?”. Потім камера показує вид зверху – а дівчинка стоїть у полі одна, вона і весь цей час одна йшла, – тата, виявляється, вже немає в живих.
Новини України – From-UA: – Чому люди охочіше відвідують волонтерські концерти?
Євген: – Люди приходять на волонтерські концерти, оскільки вони знають, що за ці гроші і задоволення отримають, і кошти підуть у правильному напрямку. Але знову ж, тут теж треба бути дуже обережним, адже зараз розвелося безліч аферистів. Особливо на Майдані ходять якісь незрозумілі особистості з скриньками для збору грошей, в метро ходять. Тому і музикантам треба бути дуже обережними зі своєю репутацією: один невірний крок – і ти вже втратиш ім’я. Треба допомогти триматися на плаву дійсно справжнім волонтерам, музикантам, які для молоді є взірцем. Ми їм допомагаємо.
Ми відіграли багато концертів з нашими побратимами по музичному цеху: “Друга ріка”, “Гайдамаки”, “Скай”, Kozak System, Соня Сотник. Навіть останній концерт, який у нас був в Миколаєві – Come together від “Радіо Рокс”: 50% від проданих квитків ми повністю віддали волонтерам, а 50% пішло на сцену, світло, звук і на скромні гонорари музикантів. Волонтери теж розуміють, що зовсім безкоштовно просити грати музикантів неможливо, бо вони такі ж люди, – їм хочеться їсти, і хліб їм в магазині ніхто безкоштовно не дає. А взагалі, ми викручуємося тільки завдяки закордонним поїздкам.
Новини України – From-UA: – Де більше виступаєте – в Україні чи за кордоном?
Євген: – Виступаємо частіше в Україні, але заробляємо більше за кордоном, я б так сказав. Ми з 2010 року почали штурмувати країни Балтії і дуже добре там закріпилися. У нас є пісні литовською мовою, нас запрошують на музичні телевізійні литовські програми, ми там виступаємо. Зараз готуємо для литовського шоу нову пісню литовською мовою, – на кінець вересня. Нас дуже добре приймають у Талліні, Ризі, Каунасі.
У Польщі – менше, там більш розвинений ринок і важче закріпитися. Все-таки це дуже велика країна, як і Україна, і там треба більше працювати, ніж у Литві. Литва – це як Київська область. Там один раз виступив на президентському концерті – і тебе вже всі знають.
Новини України – From-UA: – Може причина в підвищеній конкуренції з польськими виконавцями?
Євген: – Ні, там просто треба себе добре показати, а це важко. Чому? Європейські фестивалі не хочуть брати невідомі колективи. Для того, щоб пробитися на європейський фестиваль, тобі треба бути особисто знайомим з дирекцією фестивалю, а вони повинні особисто побачити тебе десь на концерті і побачити, хто ти такий. Вони не довіряють демо-записам, бо можна надіслати красиві демо-записи, а потім приїхати на фестиваль, напитися і просто зіпсувати і свою репутацію, і репутацію фестивалю. Їм це ні до чого. Там люди за репутацію фестивалю дуже переживають, тому треба, щоб тебе або хтось порекомендував, або самому їхати і виступати.
Наприклад, ми влаштовуємо у Варшаві, Кракові чи Любліні де-небудь в клубі свій сольний концерт. При цьому ми не знаємо, заробимо щось на цьому концерті, чи ні. Ми його робимо для того, щоб запросити туди організаторів інших фестивалів, дати їм VIP-місця – прийдіть, послухайте нас, а потім візьміть на фестиваль. Все це дуже складно.
Взагалі, українському виконавцеві дуже важко пробитися за кордоном. Але тим, хто черпає своє натхнення саме в аутентіці, в українському фольклорі, – тим трохи простіше. Якщо ми проаналізуємо, то хто у нас більше всіх за кордоном виступає? Це якраз колективи World Music. Це “ДахаБраха” – у них шикарне турне, а також Kozak system. Руслана перемогла на “Євробаченні” в 2004-му році завдяки українському фольклору в пісні. Тому що вона не була схожа на всіх інших. Ось такі інтереси.
Я, до речі, дуже радий за “ДахуБраху”. Відомий у світі музичний журнал “Роллінг Стоунз” написав статтю поки тільки про одних українців – про “ДахаБраха”. Чи то на один, чи то на два розвороти, брехати не буду, але й це поки для них забагато. Зараз вони знову поїхали в турне по Європі. “Бумбокс” теж їздить по турне, але вони в основному виступають для діаспори.
До речі, “ТаРута” для діаспори не грає. У нас було декілька неприємних моментів з українською діаспорою, і я зарікся мати з ними справу. Мені простіше ламаною англійською мовою поспілкуватися з яким-небудь промоутером і домовитися з ним про концерт. Нехай туди прийдуть 50 поляків, але це будуть поляки, і вони підуть звідти з “ось такенними” очима і вдячністю, ніж наші патріоти, які перегризуться між собою.
У нашої діаспори у Варшаві зараз у розпалі конфлікт між двома варшавськими евромайданами. В результаті у Варшаві на наш концерт не прийшли ні одні, ні другі. У них між собою конфлікт, вони між собою гризуться, розбиті на два табори, а в результаті постраждали ми – на концерті українців не було, були одні поляки. Ми проплатили рекламу у Фейсбуці – чітко прописали, на кого ця реклама розрахована. Там же можна вибирати цільову аудиторію. І реклама подіяла – поляки прийшли, а українці, які обіцяли, що їх буде 500 чоловік, не було.
Новини України – From-UA: – Українські національні колективи часто скаржаться, що їм важко потрапити на радіо чи телебачення, – скрізь вимагають космічні гроші за можливість розкрутки. Стикалася ваша група з такими проблемами? Як ви обходите цю систему?
Євген: – Ми цю систему не обходимо, а намагаємося в неї інтегруватися. Гроші ми не платимо. Я вважаю, що нам повинні платити роялті. Раз на рік литовські телерадіоканали надсилають нам невеликі, але хоч якісь гроші. За всіма концертам, де ми крутимося, в рік виходить близько двох тисяч євро. Люди чесно перераховують кошти на рахунок. А за що я повинен платити українцям? Тому ми чинимо по-іншому: робимо радіоверсії пісень, – одна пісня, але три різних версії, і пропонуємо – візьмете, так візьмете.
Зараз всі українські радіо-холдинги об’єдналися для проведення конкурсу під назвою “Український формат”. Всі молоді колективи відсилають туди пісні. Якщо ця пісня проходить за форматом, то її беруть в конкурс, потім відбирають найкращу, і хтось потрапляє в ротацію. Вони взяли дві наших пісні, хоча я надсилав туди, напевно, штук п’ятнадцять. І взяли якраз ті, в яких фольклору найменше: одна більш фатальна, а інша – баладна. Вони чомусь намагаються не мати справи з фольклором.
Я дуже люблю “Радіо Рокс”, вони завжди допомагають нашим волонтерам, їздять з ними в зону АТО, ми постійно з ними десь виступаємо. Але навіть незважаючи на те, що я особисто знайомий з радіоведучим і шоуменом Сергієм Кузіним, виступав з ним разом на сцені, він працював як ведучий, коли ми виступали з концертом з Сонею Сотник, “ТаРута” на “Радіо Рокс” не звучить, нас там немає. Ми для них не формат. А ось за кордоном ця система працює не так. Вони кажуть: “Для нас немає поняття “неформат”, для нас є поняття “поганий менеджмент”. От і все.
Я люблю розсилку – хтось візьме новину, тільки особисто в мене є 500 адрес. Я сам пишу новини про групу, даю посилання на пісні і на відео, де їх можна завантажити в кращій якості. Хтось відгукнеться, хтось візьме, а хтось не візьме. Я завжди в кінці пишу, що “мені буде дуже приємно, якщо ця новина стане в нагоді”. Кажуть, що зараз наші кліпи постійно крутять на каналі новин NewsOne. Мені пишуть: “О, вашу “Лелеку” щойно крутили”, через пару годин пишуть, що “в паузі між новинами крутять наш кліп “Бором бором”. Як воно працює, я не знаю, я ні за що не плачу. Я просто даю можливість. Якщо людям сподобається, вони візьмуть. Все.
З іншого боку, зараз ми почали працювати так, як покійний Кузьма Скрябін, який іноді робив 7 варіантів однієї пісні для радіо, приносив і говорив: “Ось, у мене є пісня, якщо вам не подобається такий варіант, то у мене є такий і такий – вибирайте. Якщо не подобається жоден, я вам принесу ще”. Ми зараз працюємо приблизно так само. Робимо три варіанти нашої пісні, будемо через наших друзів намагатися якось потрапити в ротацію. Підлаштовуємось під радіо-формат.
Формат на радіо який? Пісня не повинна бути довше 4 хвилин, краще, щоб вона була 3 хвилини – це взагалі ідеально. У неї повинен бути приспів, який врізається в голову, запам’ятовується і який слухач потім цілий день ходить і співає. Оранжування повинне бути таким, щоб її взяли на радіо, – молодіжно-попсова. Причому навіть якщо пісня фатальна.
Новини України – From-UA: – На державному радіо “Промінь” вас не крутять?
Євген: – Крутять. У нас з ними взагалі велика “любов”. Взагалі, з державними каналами у нас постійна любов з перших днів. Вони постійно запрошують нас на інтерв’ю, постійно крутять всі наші новинки.
Новини України – From-UA: – Дивно, чому з комерційними станціями складніше?
Євген: – Що стосується комерційних, то ми намагаємося брати участь у всіляких конкурсах. Зараз пішла хвиля українізації. Холдинг “Тавр-медіа”, якому належить “Радіо Рокс” і “Русское радио”, організовують різні конкурси під український формат. Вони всі об’єдналися, подивимося, що з цього вийде.
Новини України – From-UA: – Як зробити український шоу-бізнес не штучним і не гламурним, а справді українським за духом?
Євген: – Насправді, це проблема не тільки України, а всього світу. У кожній країні її вирішують по-своєму.
Якось ми сиділи в Польщі в готелі, клацали канали по телевізору. З тих груп, які я знаю, на їхніх музичних каналах я нікого там не побачив. Ні “Ву-Ву”, яких я дуже поважаю і в яких купа золотих і платинових дисків, ні Maleo Reggae Rockers, ні “Метка” – я їх не бачив, але вони постійно є на всіх фестивалях. На цих телеканалах постійно крутиться якась попса.
Новини України – From-UA: – Англомовна?
Євген: – Ні, польська. Поляки дуже гонорові в цьому плані – вони і на євро ніколи не перейдуть, оскільки дуже люблять свій злотий і свою мову. Це ж історичне королівство. І при всьому цьому, у них та ж проблема, що і у нас – попса, дупи, цицьки на екрані і “Гангнам стайл”, тільки польського розливу. Але при цьому у них є спеціалізовані канали та програми, де ти можеш побачити й альтернативних виконавців. Коли ти до них приїдеш, тобі не скажуть, що це не формат. Тобі скажуть, що “ти не формат для цієї програми, а от увечері виходитиме програма, де ти формат”. Або ввечері, або вранці, – просто є різні програми, вони не зациклюються на чомусь одному.
Я б особисто не “винаходив велосипед”, а зробив, як французи. Вони свого часу мали дуже велику проблему з англомовними піснями, як ми з російськомовними, тому прийняли закон про збереження франкомовного продукту, про лобіювання цього продукту в медіа. Згідно з цим законом, 60% музичного продукту на ТБ і радіо має становити франкомовний продукт. Французи теж багато співають англійською, але у них йде захист якраз франкомовного продукту і це саме те, що нам треба зробити з україномовним. У нас в Україні працює телеканал М2 з українським паспортом, але все одно там російська попса. Хіба це нормально?
В Україні максимум, що зробили в цьому напрямку – це в часи президентства Ющенка ввели норму, за якою 50% ефіру на радіостанціях повинні віддаватися українським виконавцям. І вийшло, що вдень україномовної музики не було, а чітко після 12 ночі починали крутити Олександра Пономарьова з Іриною Білик. Толку від цієї норми не було ніякого.
Додам, що у французів в цьому законі також прописано, що 25% повинні бути молодими виконавцями. Таким чином, вони допомагають їм розкрутитися. Головне, щоб це був якісний запис.
До речі, схожий принцип свого часу був у нас на “Радіо Київ” 98 FM, коли я починав там журналістську кар’єру і проходив стажування. Я працював там зі своїми друзями – лідером і вокалістом групи “Перлина степу” Олегом Нікішовим, а також з лідером дуету “Запаска” Павлом Нечитайлом, який тоді був музичним редактором. Так от, у часи, коли мером Києва був Олександр Омельченко, “Радіо Київ” було проукраїнським і якісним, – до тих пір, поки його не перетворили на “шансон №2” при Леоніді Черновецькому.
Взагалі, хто-хто, а Сан Санич дуже підтримував все українське в Києві. Я не знаю про всі його махінації, що і де він награбував, але коли Омельченко був мером, в Києві проходило найбільше число патріотичних концертів і фестивалів. Ми виступали на всіх фольклорних святах. Причому іноді було так, що ми виступали на Софіївській Борщагівці, потім бігом сідали в таксі і їхали виступати на Контрактову площу, а ближче до ночі вже грали на центральній сцені на Майдані Незалежності. І це були концерти автентичних фольклорних колективів, а не шароварщина. Сан Санич в цьому все-таки розбирався. Тоді постійно виступали і “Мандри” та “ВВ”, було цікаво.
Коли після Майдану міністром культури поставили Євгена Нищука, – мого побратима і друга, я запропонував йому зайнятися питанням квот україномовних пісень на радіо і телебаченні, причому абсолютно на волонтерських засадах. Але не вийшло – Женю вижили. Він став для влади занадто прогресивним. Його замінили. Йому сказали: “Все, Женя, награвся – до побачення”.
Новини України – From-UA: – Деякі українські талановиті виконавці йдуть у політику. Наприклад, Злата Огневич стала народним депутатом фракції Радикальної партії Олега Ляшка. Що підштовхує виконавців міняти творчу сцену на місця під куполом?
Євген: – Гроші, гроші і ще раз гроші! Ви думаєте, вони мають намір у Верховній Раді пропонувати якісь законопроекти? Вони туди пішли, тому що Олегу Ляшку потрібні були красиві обличчя і красиве ім’я в списку. От і все. А Злата Огневич продалася.
Взагалі, жоден з музикантів на політичному концерті не гратиме за дешево. Це величезні гроші. Я нещодавно бачив, як новостворена партія “УКРОП” рекламувала концерт Сашка Положинського (лідер гурту “Тартак” – ред.). Я в таких випадках радий за музикантів, які просто зароблять нормальні гроші за концерт. Я завжди кажу людям: “не ведіться на все це, беріть гречку, а голосуйте розумом”. Тому в даному випадку музика і такі концерти – це теж “гречка”, тільки музична.